Курка і Ластівка

байка

Горда Курочка ходила,
Черв’ячків собі ловила.
Весь курятник куткудаче,
Що ластівки прибули наче…

Цілу зиму десь літали,
Десь собі відпочивали.
А на весну повернулись,
В чорні шати одягнулись.

З новим пір’ячком прийшли…
Й де ж таку красу знайшли?
Посідали на тин хутко
Ластівочки привселюдно.

Від курей вони спитали:
-А самі ви де бували?
Ластівка одна сказала,
Що над морем пролітала,

Над полями, над лугами
Над високими лісами,
Сил чимало змарнувала,
Та у незвіданих тих далях.

Курка мовила:
-Дурня!
Мандрувати можу й я!
Ось, і тин перескочу,
І все зроблю, що схочу!

Я вам, Ластівко, не вірю!
Самотужки все провірю!
побуваю в світі всьому…
Потім повернусь додому.

Ось… і Курка розігналась,
Крилами вмить розмахалась…
Через тин перестрибнула
І за все уже забула…

У пилюку закотилась,
У калюжі забруднилась…
Закрутилась голова,
Знепритомніла вона.

Дві години пролежала,
Ледь на власні ноги встала….
До курятника пішла,

Ледве-ледве шлях знайшла…

Вся смердюча, у багнюці,
Пір’я видерте і куце…
Каже Ластівці:
-Це жах!
Була і ваших я краях…

Там, крім сміття, трясовини
І нема нічого… глина!
Нащо вам туди летіти?
Не ростуть там навіть квіти!

Там нема полів, морів,
Гір кудлатих та степів!
Й роду нашого нема!
Перевірила ж сама!

Ластівка відповідає:
-Там краса! Гарніш немає!
В цілім світі не знати!
Чи була там точно ти?

Курка гордо повернулась,
Хитро Ластівці всміхнулась:
-Сидіть вдома всі ви краще,
Що зове напризволяще?

Куркою не треба бути…
Успіх слід в трудах здобути.
Тож літайте краще ви,
Як розумні ластівки!

Бджола і Муха

Летіла Муха-цокотуха
Й хвалилася, які у неї вуха:
Не як у кота біля сусідського двора,
Не як у лелеки, що літає так далеко,
Не як в мишенятка, що тікає від котятка,
А в неї вуха гарні, великі.
Прилетіла до неї Бджола і кричить:
– Ура!Ура!
– Чого ти кричиш, чого ще не спиш?
– Та хто ж це хоче спати?
Хочу до неба літати!
– Чого це, сестро мила?
– Та бачиш ось, у мене вуха
– Ану стій, – перебила горда Муха…
– У мене вуха гарні, ніжні
– Мої ж найкращі, білосніжні.
Вони ще довго сперечались,
А потім раптом здогадались:
Найбільші ж вуха у Сашка…
В селі таких вже більш нема.
Тож не треба вихвалятись,
Слід добряче посміятись.

Жираф

Блукав стежкою Жираф,
Амбітний, гордий, наче граф.
І побачив, що йде слон:
Обличчя кисле, як лимон.

Тож довгошиїй підійшов,
Незвично хитро, кіт немов…
Одразу гучно запитав:
– Чи ти сусiда мого знав?

А слон до нього повернувся,
Широко йому всміхнувся:
– А який в тебе сусід?
Ти розкажи мені, як слiд.

– Тобі повідаю я, брате,
Будь непохилим лиш, солдате,
Бо є в нього молодиця,
Така хитра, як лисиця.

Хотів я звістку розказати,
Не знаю лиш, як її звати…
Самотньо тут один блукаю,
Новини та плітки збираю.

Добре, що тебе зустрів…
Я усім це розповім…
Ну, бувай, я вже пiду,
Потiм я тебе знайду.

І пiшов жираф гуляти,
Слон – сусіда же вітати.
Назбирав букет ромашок
Й заспiвав, як зграя пташок…

От i настрiй появився!
Слон з сусiдом подружився.
П’ють лимонний сік і ром
За одним вони столом.

Молодять усі вiтали
Й на весiллi погуляли…
Тож… потрібно лиш дружити,
Щоб на світі добре жити.

Ведмідь і сова

байка

Раз купив Ведмідь лопату,
Та пішов свій сад сапати…
Так сапав, що сили втратив,
І на золото натрапив.

Це побачила сусідка,
Названа ведмедю тітка,
Скарб весь оком охопила,
В серце заздрість підступила.

І наблизилась хитренько,
І промовила скоренько:
-Якби я знайшла (знітилась),
То б з тобою поділилась

А ведмідь мовчав, мовчав…
Потім сильно закричав
-Що ж це, тітко, за слова,
В тебе ж мудра голова!

Я б так само все з робив.
Скарб з тобою розділив.
Забирай же половину.
Кращу побудуй хатину.

Будеш жити, не тужити
І нічого не робити,
Довго спати і гуляти
Та поради всім давати.

Розізлилася сова
-Цього мало й на дрова!
Не куплю я навіть лійки
За такі малі копійки.

Дай мені ще трошки більше
І тобі не буде гірше!
Ти же знаєш свою тітку,
Добросовісну сусідку.

-Добре, ось… бери ще трішки,
А в придачу меду діжку.
Будеш точно краще жити,
Чай солодкий тільки пити

-Дуже дякую, сусіде,
Але знаєш, так не піде…
Дай іще… Усе віддай!
Ти прославиш рідний край!

Тут ведмідь вже побурів,
Почорнів і побілів
Мало з лавки не упав
І сердито їй сказав:

-В тебе жадібна душа!
Не дістанеш ні гроша!
Бо ти надто знахабніла,
Все забрати хотіла…

Не проси більш же нічого,
Не жадай добра чужого!
Забирай мою лопату
І сама іди сапати!

Тож потрібно, любі друзі,
Гарно жити в дружнім крузі.
Не жадній, не вимагай,
Зовсім заздрощів не май.

Коза

байка

Їде в потязі коза,
Дуже модна дереза…
Біля неї бегемот
Розкриває повний рот…

Він козі набрид вже, видно,
Тож промовила єхидно:
-Ти потворний, бегемоте!
Випий соку чи компоту.

Але він все ігнорує,
А коза ще більш нервує.
-Слухай, кізонько руда,
Симпатична, молода…

Зараз прийде провідник…
Без квитка ти мандрівник…
Він же викине тебе
Із двадцятого купе.

-Нащо мене виганяти ?
Довезуть нехай до хати…
Поки вони говорили
Контролери проходили…

Й ось питає чоловік
(Старкуватий вже на вік)
-Ви квиточки покажіть,
Куди їдете скажіть?

Враз коза заметушилась,
Дуже-дуже зажурилась…
Бегемот сидів спокійно
І в вікно дивився мрійно.

Прийшла з чаєм провідниця.
Він здригнувсь:
-Це молодиця!
Провідник їй каже:
-Ні!
Чай налийте лиш мені!

-На здоров’ячко, колего!
Щось робить з козою треба!
-Хай сидить. Не йти ж їй пішки…
Непорядна вона трішки.

Зараз ми їй пробачаєм,
Але вдруге вже впізнаєм.
Беріть приклад з бегемота,
Хоч і відкриває рота,

Вигляд в нього не важливий:
Вуха довгі, невродливий…
Та важлива доброта,
Чеснота, щирість, простота!

Вовк і Лис

байка

Йдуть голодні вовк і Лис
Через поле, через хмиз…
М’яса вже три дні не їли,
Дуже-дуже зголодніли.

Обізвався раптом Лис:
– Як зробить собі сюрприз?
Хочу м’яса, хочу сала!
Ну, де вдача моя вдала?

Каже Вовчик: – Сил вже мало…
Утекло десь наше сало…
Підем разом у село,
Є там їжі «джерело».

Голод, братику, не тітка!
Нас трава харчує, квітка…
Кабана знайти потрібно!
На вагу він зараз срібла!

Дуже я люблю свинину
І смачненьку солонину!
Напакуємо в торбину!
Запасемося на зиму!

Я наїмся донесхочу,
Собі щастя напророчу!
А як лопну, то від сміху,
Що таку вже маю втіху!

Час ішов. Зима прийшла…
А розмова ще трива…
Довго Вовк і Лис блукали…
Теревенили, гуляли…

Тільки-но пришли в село,
Аж замерзло джерело…
А свиня у хаті… крик!
З неї вчинено шашлик…

Друзі за боки схопились
І за кісточку побились…
Шкода їм за м’ясо, сало,
Що поживи вже не стало…

Тож не мрійте просто так,
Як той Вовк і Лис-простак…
Треба діяти завжди,
До мети своєї йти!

Пінгвін та Півень

байка

Прийшов Пінгвін з Атлантиди до нас в Україну,
Бо багато він чув усього про оцю країну.
Іде собі по дорозі… і бачить тварину,
Яка дивно поглядає на вербу, калину…

Ось підходить він, питає:  – Що ти робиш, друже?
– Відійди ти, курко синя, хочу їсти дуже!
– Я не курка кольорова, я Пінгвін, я – сила!
– Що за муха, курчаточко, тебе укусила!

– Як ти смієш, півню дикий, мене ображати!
– Іще раз мене розсердиш, можу й поклювати!
Дивна ти якась, пташино. Може, хочеш гречки?
Ну, не сердься, будь ласкава, бо знесеш яєчко.

– Слухай, півню, не кажи так за мою особу!
Бо пінгвін я королівський і такого ж роду,
як і ти, та, наче гетьман, з чудо-булавою…
От іду в похід сьогодні…
– Не ходи за мною!

Розсердився пінгвін сильно, пішов відпочити
Заспокоївся поволі… трохи, роздивився квіти.
Та оглянув і Карпати, височенькі гори
І, звичайно, нашу гордість – наше синє море.

Поблукав по всій державі з самоваром тульським…
Познайомився з бараном, із конем гуцульським.
Бачить, півень вже знайомий… на калині… Боже!
Кричить:
– Людоньки, врятуйте!
…Бо злізти не може…

Підійшов пінгвін до нього й промовляє слово:
– Я за те, що ти знущався, не зроблю нічого…
Сиди собі на калині і бувай здоровий,
Пам’ятай, не можна  бути таким гоноровим!

Тож потрібно, любі друзі, тільки чесно жити,
Бути чемним і ласкавим, іншим не грубити.

свиня і корова

байка

дуже скаржилась корова,
що малі у неї брови
та що вже така стара,
що не має молока.

бачить йде собі свиня:
– ой яка гладенька я!
тільки сік і воду п’ю
і розваги всі люблю!

здивувалася корова:
– як це? глянь мені на брови…
не збагну… чом не ростуть?
підскажи, прошу, як буть!

а свиня їй промовляє:
трохи лінь гуляти гаєм…
барабанить дощик дрібно…
але схуднути потрібно…

на дієті я… страждаю…
лиш цукерочки вживаю.
фрукти й овочі не їм.
бо не вміщуся у дім.

– ой розумна, свинко, ти!
тут мудріших не знайти!
та скажи, мені як жити?
як же брови відростити?

так хочу омолодитись
і, звичайно, всім любитись!
бути гордістю держави,
в промінцях купатись слави…

– слухай дам тобі порадку,
рви собі повіки зранку…
брови будуть відростати,
зможеш гарною ти стати!

не забудь одне лишень:
їж цукерки кожен день!
щоб моднішою здаватись,
слід кросівочки придбати, –

вихвалялася свиня:
–  я змінила все вбрання!
схудну скоро, от, побачиш,
не люблю життя собаче…

буду дуже фігуриста
одягну разок намиста!
всі із заздрощів впадуть.
бо дієт не знають суть!

проходжався поруч кінь…
йшов під дерево, у тінь…
і розмову цю почув,
усміхнувся та шепнув:

–  льохо, що таке воркочеш,
іншим голову морочиш,
ти й мене вже погубила,
шкіру й кісточки лишила.

слухав я твою дурницю!
їв овес собі, травицю
й був, як справжній слон товстий…
а тепер – як кліщ худий!

варто думати завчасно,
не всіх слухать одночасно.
знай же вибрати пораду
і прийняти все до ладу.