Ведмідь і сова
байка
Раз купив Ведмідь лопату,
Та пішов свій сад сапати…
Так сапав, що сили втратив,
І на золото натрапив.
Це побачила сусідка,
Названа ведмедю тітка,
Скарб весь оком охопила,
В серце заздрість підступила.
І наблизилась хитренько,
І промовила скоренько:
-Якби я знайшла (знітилась),
То б з тобою поділилась
А ведмідь мовчав, мовчав…
Потім сильно закричав
-Що ж це, тітко, за слова,
В тебе ж мудра голова!
Я б так само все з робив.
Скарб з тобою розділив.
Забирай же половину.
Кращу побудуй хатину.
Будеш жити, не тужити
І нічого не робити,
Довго спати і гуляти
Та поради всім давати.
Розізлилася сова
-Цього мало й на дрова!
Не куплю я навіть лійки
За такі малі копійки.
Дай мені ще трошки більше
І тобі не буде гірше!
Ти же знаєш свою тітку,
Добросовісну сусідку.
-Добре, ось… бери ще трішки,
А в придачу меду діжку.
Будеш точно краще жити,
Чай солодкий тільки пити
-Дуже дякую, сусіде,
Але знаєш, так не піде…
Дай іще… Усе віддай!
Ти прославиш рідний край!
Тут ведмідь вже побурів,
Почорнів і побілів
Мало з лавки не упав
І сердито їй сказав:
-В тебе жадібна душа!
Не дістанеш ні гроша!
Бо ти надто знахабніла,
Все забрати хотіла…
Не проси більш же нічого,
Не жадай добра чужого!
Забирай мою лопату
І сама іди сапати!
Тож потрібно, любі друзі,
Гарно жити в дружнім крузі.
Не жадній, не вимагай,
Зовсім заздрощів не май.