Реалії сьгодення

– Як ти жиєш? – запитують мене

При зустрічі знайомі й незнайомці.

Зловтіхи тінь гадюкою майне

У дзеркалі душі чужому оці.

-За всіх найліпше! – відповідь даю

Та щиро на підтвердження всміхаюсь,

І чуючи енергію мою,

Їх заздрощі недобрі переймають.

Такі реалії і час цього буття.

Від них стає і боляче і гидко,

Коли згасають світлі почуття,

Стає у людях людськості не видко.

Не стверджую, що явище нове,

Загроза ця кублиться в нас віками,

Але тепер вся гниль наверх пливе

І верховодить нашими серцями.

Беру слова і думи не із книг…

Беру слова і думи не із книг

І не від зір далеких і холодних.

Солоний піт і сіль пекуча в них

Принижених, обкрадених, голодних.

Із пороху земного беру їх,

З тупого болю, що жере поволі,

Із повеней лихих, із невинних гірських сліз,

Від кожної розтоптаної долі.

Черпаю їх у гаванях печалі,

В травневому кипучому саду.

І як апостолів, шлю іх в далекі далі,

Куди я тільки в правнуках дійду.

Із віри в день, в якому Сонце сяє,

Висушуючи роси в очах,

Та всі серця у лагоді купає,

В яких не тенькне безнадії страх.

Лише тоді із сяйва зір, з роси

Візьму слова. Печалі в них не буде.

Тузі не місце посеред краси,

Де сміх цвіте, живуть щасливі люди.