Карпатський чардаш
(уривок)
Повість про кохання на 2 дії, 2 картин, з прологом і епілогом.
ПРОЛОГ
Поволі згасає світло… І відразу наростає шум танцювального залу, де проходить свято інтернаціональної дружби, згодом вигуки: “Дружба”, “Дружба”, Оплески.
Голос. Призами за краще виконання “Чардаша” нагороджується марічка Ізай та Іван Горої. (Оркестр грає туш, оплески і вигуки: Друж-ба! Дружба! Дружба!!!)
На сцену вибігають збуджені юнак і дівчина.
ЮНАК. Ви попішаєте?
ДІВЧИНА. Так.
ЮНАК.Може, це один танець, як кажуть, поза конкурсом?
ДІВЧИНА. Іншим разом.
ЮНАК. Дозвольте бути вашим супутником?
ДІВЧИНА. Не бачу необхідності… автобусна поряд…
ЮНАК. (захоплено). Який гарний травневий вечір… Музика, пісні, все це захоплює. А ви чудово танцюєте…
ДІВЧИНА. Ви теж… Мені час, учням не дозволенозапізнюватись.
ЮНАК.(хоче затримати). Де ваш дім?
ДІВЧИНА. Де мій дім? Там, де веселки воду п’ють… на березі гомінливої річки між голубим замріяним лісом і полем, вишитим білими-білими нарцисами…
ЮНАК. А мій, на березі величезного синього-синього озера з плакучими вербами і полем з білими-білими квітами(сміється). Виходить, ми з вами сусіди… По квітах.
ДІВЧИНА. На довго до нас?
ЮНАК. На рік, на два, поки газопровід не збудуємо…, а може, і навічно.
ДІВЧИНА. Вічного нічого не буває…
ЮНАК. А ваш ліс?, Річка, озеро, поле…
ДІВЧИНА. (вдалині грає музика) Музика теж вічна?
ЮНАК. Вічна. Ітанці теж… Чардаш наприклад. Посудіть, приходять і відходять цілі покоління, а він залишається.
ДІВЧИНА. Значить, танці вічні…
ЮНАК. Танці. Дружба. Кохання.
ДІВЧИНА. Кохання вічне?
ЮНАК. Так(по паузі). Якщо чесно, я не знаю. А ви?
ДІВЧИНА. І я не знаю…
Їх погляди зустрілися. Музика. Дівчина засміялася і побігла.
ЮНАК. Куди Ви? Зечекайте.
Побіг за нею.
ДІЯ 1. КАРТИНА 1.
Ранок набирає силу. Подвір’я Ізаїв. Сучасна верховинська хата, що втопає в квітах. На лавиці сидить Ізай та Ізайка, з розфарбованої в різні кольори лози виплітають корзини. З відчиненого вікна полунала музика.
ІЗАЙ. Марічка встала!
ІЗАЙКА. Вона, наше сонечко, рано встає!
На ганку з’явилася Марічка.
МАРІЧКА.Доброго ранку, бабусю! Доброго ранку, дідусю!
ІЗАЙКА І ІЗАЙ. Доброго ранку, дитинко. Доброго ранку!
ІЗАЙ. Чого це вона так прибралася?
ІЗАЙКА. Петро з Буковини сьогодні повертається.
ІЗАЙ. Вон воно що.
МАРІЧКА. Який чудовий ранок! Сонечко встає…
ІЗАЙКА. Ач як роз’яснілося. Хороший день віщує.
МАРІЧКА. Доброго ранку, сонечко!
Простягнула до сонця руки. Заспівала:
На світанку мене будила мати,
День прийдешній привітати.
Сонцю ранньму вклонитись,
Росою – рутоюумитись.
На світанку мене будила мати,
День прийдешній – привітати.
Над хатою Ізаїв пролітає вертоліт.
ІЗАЙКА.Вертоліт. Низько як летить!
ІЗАЙ. Мабуть, шукає когось?…
МАРІЧКА. Гей, пілоти, спускайтесь на землю. Я запрошую вас до танцю!
Запршує жестами, продовжує співати:
Сонце стріло мене в полі,
А скрипка грає,
Я вмиваюся росою,
А скрипка грає.
Я милуюся красою,
А скрипка грає.
Грає, грає,
А скрипка грає.
Вертоліт пролетів ще раз. Марічка повторила своє запрошення.
МАРІЧКА. Рзвернувся. Сідає!? Оце так запрсила!
ІЗАЙЦКА. Мабуть, у них бензин кінчився, авать колесо тріло…
МАРІЧКА. Сюди йдуть. Ой, заховайте мене…
Із того боку, де приземлився вертоліт, на сцену входять Яків Павлович, Йончі і Любомир. Ізай і Ізайкапідвелись. Марічка заховалась за ними.
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Доброго ранку, господарям!
ІЗАЙ І ІЗАЙКА. Доброго ранку, чесним людям!
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Не чекали гостей?
ІЗАЙКА. Чекали та не таких. Звідки будете?
ЛЮБОМИР. Ми – звідти. (жест у небо).
ІЗАЙКА. (Побачила довге волосся Йончія і Любомира). Воно й видно…
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Де та дівчина, що нас до танцю запрошувала?
Марічка штовхає старих, щоб мовчали.
ІЗАЙКА. Немає, немає у нас ніякої дівчини…
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Тоді хто танцював?
ІЗАЙ. То вона(показує на бабу) – вона, вона…
ІЗІЙКА. Я… перепрошую… я…
Побачив Марічку.
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Ось де Ви… (До Йончія). Вона?
ЙОНЧІ. Вона!
ЛЮБОМИР. (глянув на Марічку, захоплено). Мамо рідна…
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Запрсили, і ховаєтесь. Незручно якось виходить. Давайте знайомитись… (рекомендує). Газобудівельник з Угорщини Іван Горої.
МАРІЧКА(здивовано). Йончі! Ви?…
ЙОНЧІ(радо). Марічко! Марічко… насилу знайшов…
ЛЮБОМИР. Пропав хлопець!…
ІЗАЙКА(здивовано). Ви знаєтесь?
МАРІЧКА. Ага, з вечора інтернаціональної дружби…
ЙОНЧІ.ми танцювали з Марічкою чардаш. Найкраще від усіх.
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Ось вам і не звані гості.(продовжує знайомити). Наш колега із Болгарії Любомир Цветанов.(Любомир вклоняється). Виконроб газопроводу (поклон) Яків Павлович.
ІЗАЙКА(подає руку). Анця Івана Митрового.
ІЗАЙ, дмитро Дмитрович Ізай. (вклоняється, подає руку).
ІЗАЙКА. Ми гостям завжди раді. Проходьте, проходьте до хати…
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. До хати ніколи… а тут надворі, присядемо. Як хлопці?
ЛЮБОМИР. За!
ЙОНЧІ. Теж.
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Проти? Ітримався? Немає… Повна демократія, (сідають).
ІЗАЙ. Так, ви, значиться, з Інтергазу будете?
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Так… Сталеву магістраль через Карпатські гори прокладаємо.
ІЗАЙ. А не страшно, як той казав?
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. З такими хлопцями!?
ЛЮБОМИР. А в нас так, вперед іне стогнати…
ІЗАЙ. Веселий ви чоловік.
ЛЮБОМИР(жартома). Веселі люди світ прикрашають.
ІЗАЙ(поереджено). Гори мають добру висоту…
ЛЮБОМИР(весело). А ми – дружбу.
ІЗАЙ. Таких гостей треба почастувати…
ЛЮБОМИР. Нам на роботу… Так що… але якщо дуже просте…
ІЗАЙКА. Може по горняткові свіжого молочка.
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Не відмовимось.
Марічка та Ізайка ідуть до хати.
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ(оглядаючи Ізаєву роботу). Чим це ви, Дмитре Дмитровичу, займаєтесь?
ІЗАЙ. Кошарки плету, на продаж, а сувеніри на виставку. Кращих,як моя Анця, ніхто в районі не виплітає…(дістає кисет). Прошу.
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Дякую у нас з фільтром.
Дід Ізай задимів люлькою…
ЙОНЧІ. Марічка теж плете?
ІЗАЙ. Марічка нам допомагає. Школу тепер закінчила на відмінно, в університет поступає. Хоче вивчитись, щоб наші гори квітами прибрати. А ще файно співає, танцює, як моя Анця, й на скрипці грає, як я. Не хочу хвалитися, але ліпшого гудака від мене у Карпатах не знайдете…
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. То, може, й ми якось почуємо…
ІЗАЙ. Для добрих людей, як той казав, завжди смичок на струнах…
Входить Ізайка і Марічка. В руках в Ізайки глечик з молоком, у Марічки мальовані горнята.Ізайка наливає, Марічка роздає.
ІЗАЙКА. Такого смачного молочка, як у нас на Верховині, ніде не найдете.
ЙОНЧІ(до Марічки). Ви приїдете до міста?
МАРІЧКА. Що мені там робити?
ІВАН ПАВЛОВИЧ. Дійсно, давно не пив такого(до Ізая). Нас пригощаєте, а самі не п’єте…
ІЗАЙКА. Він у мене не питущий(показує на люльку). Негоден свою цицьку лишити… І спить з нею.
ІЗАЙ. Ги (сердито кашлянув).
ЙОНЧІ. Я зустріну вас. Приїдете?
МАРІЧКА. Ні.
ЙОНЧІ. Чому?
МАРІЧКА. Так…
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ.(по паузі). Засіділись ми, а прийшли у справі.
ІЗАЙКА(насторожено). Переселяти нас будете?
ЛЮБОМИР. Ні. Сватати.
ІЗАЙКА, кого?(глянула на Марічку). У нас дівки на виданні немає…
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ(посміхнувся). Нам потрібний диспетчер. При укладці труб на схилу гір, дорога має бути перекрита. Треба чергувати. Як, Марічко?…
МАРІЧКА(глянула на Якова Павловича і на Йончія). Не знаю…
ІЗАЙКІ. Ні! Ні! Їй вчитися треба.
ЛЮБОМИР. Тоді ви.
ІЗАЙКА. Овва! Я сувеніри не залишу(жест в бік Ізая). Його беріть.
ІЗАЙ. Теж не можу, бо вже одну державну роботу маю.
ІЗАЙКА. Платня у вас яка?
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Акордно-преміальна.
ІЗАЙКА(глянула на Ізая). Велика значить!
ІЗАЙ. Нащо мені ті гроші. Живемо не гірше інших. Хата, як писанка. Телевізор кольоровий. О! Тай робота у мене державна,
а значить і відповідальна.
ЛЮБОМИР. Яка у вас робота?
ІЗАЙКА(кепкуючи з старого). Стнрнже отого залізного моста, що його ген-де на Тисі видно, аби його іржа не з’їла… (тихо). Гроші йому потрібні!
ІЗАЙ.(до баби). Знову мою шапку собі на голову тягнеш. (по паузі). Згоден. Айбо чи будете мене на роботу на літаку возити?
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Обов’язково. Нам час.
ЛЮБОМИР. Марічко, ви з нами?
МАРІЧКА. Ні, я залишаюсь.
ЛЮБОМИР. Шкода! Ой, шкода!
ІЗАЙКА. Якове Павловичу, ми тут кілька сувенірів маємо(тихо до Ізая). Мовчи, може платню май велику дадуть. Ось, прошу.
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Та що ви.
ІЗАЙ. У нас від діда-прадіда. Файним людям – файні кошарки.
ІЗАЙКА(подає). Не відмовте.(подає Якову Павловичу, Любомиру, підійшла до Йончія).
ЙОНЧІ. Віддайте Любомиру, у його двоє дітей, щоб кожному.
ЛЮБОМИР(до Ізайки). Благодаря.
ІЗАЙКА. Може і Вам, Яків Павлович, для онуків?
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Дякую… Не треба. До побачення. (Пішов).
ІЗАЙ. Ану, Анцю…
ЯКІВ ПАВЛОВИЧ. Не турбуйтесь, не має у мене дітей, і дружини не має…
ІЗАЙКА. Померла?
ЛЮБОМИР. Десь тут у ваших краях, під час війни її втратив. (До Марічки). Очей від тебе не відводить. У тебе одне чи два серця?
Шум вертоліта, що пролітає над подвір’ям.
Марічка і Ізай махають в той бік.
ІЗАЙ. Робята! О!
Марічка пішла в хату. Десь з боку під’їхала машина.
ІЗАЙ(до Ізайки). Затьок твій!
Виходить Петро.
ПЕТРО. Добрий день.
ІЗАЙ. Добрий день, легіню!
ІЗАЙКА(улесливо). Що, Петрику, привіз нам лозу? І здалеку?
ПЕТРО. З Буковини. П’ять машин на кошарки, а та біля воріт – на сувеніри,що на виставку. На “Жигулі” привіз…
ІЗАЙКА.як добре, коли біля хижі машина є.
ІЗАЙ. І в нас скоро тоже буде “Люкс” або ота, що найліпша.
ПЕТРО. Супер-люкс.
ІЗАЙ. О, Супер-люкс! Бо я з понеділка вже на міжнародній роботі.
ІЗАЙКА. В Інтергаз записався…
ПЕТРО. А міст?
ІЗАЙ. Міст Тиса не візьме… купль супер-люкс, Марічка возити нас буде.
ПЕТРО. Де вона?
ІЗАЙКА.посуду складає. Гості в нас були. Марічко!
МАРІЧКА. Я тут бабусю! (виглянула). Петрику, з приїздом!
ПЕТРО. Дякую.
МАРІЧКА. Язараз вийду.
ПЕТРО. Які гості?
ІЗАЙКА. З Інтергазу. Сватали Марічку на роботу.(сміється). А я так поплела, що висватала діда.
ІЗАЙ. Робята! О! Той з Мадярщини полюбився мені дуже.
ІЗАЙКА. Нич я в ньому файного не вижу… не стрижений як…
ІЗАЙ. Шиковний хлопець. О…! никай, Петре, бо доки ти з лозою по світу бродиш, то тут кошарки інший сплете.
(запалив люльку і за доволено посміхаючись, пішов до хати).
ІЗАЙКА.(заспокоює). Ти його не слухай… Ліпшого зятя, як ти, нам не треба. Тай Марічка…
ПЕТРО. Вона вам говорила?
ІЗАЙКА. Ти лиш май смілий будь. Дівчата таких люблять.
ПЕТРО. Та я що, та я…
Входить Марічка
ІЗАЙКА. Йай, я роботу в хижі маю.(підморгнула Петру й вийшла).
(ПАУЗА)
МАРІЧКА. Як там Буковина?
ПЕТРО. Буковина як пісня…
МАРІЧКА. То ти, Петрику, на Буковині пісню собі сподобав?
ПЕТРО. Ні, моя пісня тут… Ти моя пісня, Марічко!
МАРІЧКА. Ой, не сміши, Петрику!
Засміялася і побігла. Петро за нею. Музика.
Залишити коментар