Курка і Ластівка

байка

Горда Курочка ходила,
Черв’ячків собі ловила.
Весь курятник куткудаче,
Що ластівки прибули наче…

Цілу зиму десь літали,
Десь собі відпочивали.
А на весну повернулись,
В чорні шати одягнулись.

З новим пір’ячком прийшли…
Й де ж таку красу знайшли?
Посідали на тин хутко
Ластівочки привселюдно.

Від курей вони спитали:
-А самі ви де бували?
Ластівка одна сказала,
Що над морем пролітала,

Над полями, над лугами
Над високими лісами,
Сил чимало змарнувала,
Та у незвіданих тих далях.

Курка мовила:
-Дурня!
Мандрувати можу й я!
Ось, і тин перескочу,
І все зроблю, що схочу!

Я вам, Ластівко, не вірю!
Самотужки все провірю!
побуваю в світі всьому…
Потім повернусь додому.

Ось… і Курка розігналась,
Крилами вмить розмахалась…
Через тин перестрибнула
І за все уже забула…

У пилюку закотилась,
У калюжі забруднилась…
Закрутилась голова,
Знепритомніла вона.

Дві години пролежала,
Ледь на власні ноги встала….
До курятника пішла,

Ледве-ледве шлях знайшла…

Вся смердюча, у багнюці,
Пір’я видерте і куце…
Каже Ластівці:
-Це жах!
Була і ваших я краях…

Там, крім сміття, трясовини
І нема нічого… глина!
Нащо вам туди летіти?
Не ростуть там навіть квіти!

Там нема полів, морів,
Гір кудлатих та степів!
Й роду нашого нема!
Перевірила ж сама!

Ластівка відповідає:
-Там краса! Гарніш немає!
В цілім світі не знати!
Чи була там точно ти?

Курка гордо повернулась,
Хитро Ластівці всміхнулась:
-Сидіть вдома всі ви краще,
Що зове напризволяще?

Куркою не треба бути…
Успіх слід в трудах здобути.
Тож літайте краще ви,
Як розумні ластівки!

Бджола і Муха

Летіла Муха-цокотуха
Й хвалилася, які у неї вуха:
Не як у кота біля сусідського двора,
Не як у лелеки, що літає так далеко,
Не як в мишенятка, що тікає від котятка,
А в неї вуха гарні, великі.
Прилетіла до неї Бджола і кричить:
– Ура!Ура!
– Чого ти кричиш, чого ще не спиш?
– Та хто ж це хоче спати?
Хочу до неба літати!
– Чого це, сестро мила?
– Та бачиш ось, у мене вуха
– Ану стій, – перебила горда Муха…
– У мене вуха гарні, ніжні
– Мої ж найкращі, білосніжні.
Вони ще довго сперечались,
А потім раптом здогадались:
Найбільші ж вуха у Сашка…
В селі таких вже більш нема.
Тож не треба вихвалятись,
Слід добряче посміятись.

Жираф

Блукав стежкою Жираф,
Амбітний, гордий, наче граф.
І побачив, що йде слон:
Обличчя кисле, як лимон.

Тож довгошиїй підійшов,
Незвично хитро, кіт немов…
Одразу гучно запитав:
– Чи ти сусiда мого знав?

А слон до нього повернувся,
Широко йому всміхнувся:
– А який в тебе сусід?
Ти розкажи мені, як слiд.

– Тобі повідаю я, брате,
Будь непохилим лиш, солдате,
Бо є в нього молодиця,
Така хитра, як лисиця.

Хотів я звістку розказати,
Не знаю лиш, як її звати…
Самотньо тут один блукаю,
Новини та плітки збираю.

Добре, що тебе зустрів…
Я усім це розповім…
Ну, бувай, я вже пiду,
Потiм я тебе знайду.

І пiшов жираф гуляти,
Слон – сусіда же вітати.
Назбирав букет ромашок
Й заспiвав, як зграя пташок…

От i настрiй появився!
Слон з сусiдом подружився.
П’ють лимонний сік і ром
За одним вони столом.

Молодять усі вiтали
Й на весiллi погуляли…
Тож… потрібно лиш дружити,
Щоб на світі добре жити.

Ведмідь і сова

байка

Раз купив Ведмідь лопату,
Та пішов свій сад сапати…
Так сапав, що сили втратив,
І на золото натрапив.

Це побачила сусідка,
Названа ведмедю тітка,
Скарб весь оком охопила,
В серце заздрість підступила.

І наблизилась хитренько,
І промовила скоренько:
-Якби я знайшла (знітилась),
То б з тобою поділилась

А ведмідь мовчав, мовчав…
Потім сильно закричав
-Що ж це, тітко, за слова,
В тебе ж мудра голова!

Я б так само все з робив.
Скарб з тобою розділив.
Забирай же половину.
Кращу побудуй хатину.

Будеш жити, не тужити
І нічого не робити,
Довго спати і гуляти
Та поради всім давати.

Розізлилася сова
-Цього мало й на дрова!
Не куплю я навіть лійки
За такі малі копійки.

Дай мені ще трошки більше
І тобі не буде гірше!
Ти же знаєш свою тітку,
Добросовісну сусідку.

-Добре, ось… бери ще трішки,
А в придачу меду діжку.
Будеш точно краще жити,
Чай солодкий тільки пити

-Дуже дякую, сусіде,
Але знаєш, так не піде…
Дай іще… Усе віддай!
Ти прославиш рідний край!

Тут ведмідь вже побурів,
Почорнів і побілів
Мало з лавки не упав
І сердито їй сказав:

-В тебе жадібна душа!
Не дістанеш ні гроша!
Бо ти надто знахабніла,
Все забрати хотіла…

Не проси більш же нічого,
Не жадай добра чужого!
Забирай мою лопату
І сама іди сапати!

Тож потрібно, любі друзі,
Гарно жити в дружнім крузі.
Не жадній, не вимагай,
Зовсім заздрощів не май.

Коза

байка

Їде в потязі коза,
Дуже модна дереза…
Біля неї бегемот
Розкриває повний рот…

Він козі набрид вже, видно,
Тож промовила єхидно:
-Ти потворний, бегемоте!
Випий соку чи компоту.

Але він все ігнорує,
А коза ще більш нервує.
-Слухай, кізонько руда,
Симпатична, молода…

Зараз прийде провідник…
Без квитка ти мандрівник…
Він же викине тебе
Із двадцятого купе.

-Нащо мене виганяти ?
Довезуть нехай до хати…
Поки вони говорили
Контролери проходили…

Й ось питає чоловік
(Старкуватий вже на вік)
-Ви квиточки покажіть,
Куди їдете скажіть?

Враз коза заметушилась,
Дуже-дуже зажурилась…
Бегемот сидів спокійно
І в вікно дивився мрійно.

Прийшла з чаєм провідниця.
Він здригнувсь:
-Це молодиця!
Провідник їй каже:
-Ні!
Чай налийте лиш мені!

-На здоров’ячко, колего!
Щось робить з козою треба!
-Хай сидить. Не йти ж їй пішки…
Непорядна вона трішки.

Зараз ми їй пробачаєм,
Але вдруге вже впізнаєм.
Беріть приклад з бегемота,
Хоч і відкриває рота,

Вигляд в нього не важливий:
Вуха довгі, невродливий…
Та важлива доброта,
Чеснота, щирість, простота!