Василь Білич – Беру слова і думи не із книг…

Беру слова і думи не із книг…

 

Беру слова і думи не із книг

І не від зір далеких і холодних.

Солоний піт і сіль пекуча в них

Принижених, обкрадених, голодних.

 

Із пороху земного беру їх,

З тупого болю, що жере поволі,

Із повеней лихих, із невинних гірських сліз,

Від кожної розтоптаної долі.

 

Черпаю їх у гаванях печалі,

В травневому кипучому саду.

І як апостолів, шлю іх в далекі далі,

Куди я тільки в правнуках дійду.

 

Із віри в день, в якому Сонце сяє,

Висушуючи роси в очах,

Та всі серця у лагоді купає,

В яких не тенькне безнадії страх.

 

Лише тоді із сяйва зір, з роси

Візьму слова. Печалі в них не буде.

Тузі не місце посеред краси,

Де сміх цвіте, живуть щасливі люди.

 

Залишити коментар