Горлиця

– Де ти літала, горлице біла?
Чом же у серці біль затаїла?

– Ой, я кружляла понад землею,
Ніч наварила чорного клею.

Ой, оминала скверики, парки
І підправляла зачіску хмарки.

Але людина підло підбила…
Як мені жити? Світ, як могила.

– Горлице біла, нумо до хати,
Буду любити і пильнувати.

А як зміцнієш, небо покличе,
То заворкуєш ти мені тричі.

– Певно, не маю щастя і долі…
Як не померти з горя в неволі?

– Пташко рідненька, зла не бажаю,
Крильце зростеться, мчися до гаю.

 Пластилином рисую осень

Пластилином рисую осень,
Помогать даже мама рада.
Небу холодно очень-очень
Может, солнце другое надо?

Пластилином рисую горы,
На берёзах, дубах накидки,
Как избушечки – мухоморы,
А дороги лесные – нитки.

Пластилином рисую утро,
Но туманы мои цветные.
Ветер тихо поёт как будто
Мне на ухо стихи чужие.

Я Пегаса хочу!

Я Пегаса хочу большого,
Полетать среди звёзд мечтаю,
Вороного хоть, хоть гнедого,
Мы б догнали с ним птичью стаю.

Я Пегаса хочу. Ну, очень!
Чтоб парить где-то над лугами,
Не была б нам помехой осень,
Солнца луч принесли бы маме.

Я Пегаса хочу! Мне надо!
На руках нас качал бы ветер!
Подошёл бы мне даже пони,
И любой даже конь на свете!

Коли виросту велика

Коли виросту велика,
Посаджу на небі квіти,
Щоб дорослі усміхались
І усі маленькі діти.

Коли виросту велика,
Вітер слухати навчуся,
Щоб раділа дуже мама
Та старесенька бабуся.

Коли виросту велика,
Зупиню дощі у лузі,
Щоб додому йшли спокійно
У негоду вірні друзі.

Коли виросту велика,
Поведе в світи стежина,
Я змайструю крила часу,
Щоб гордилася родина.

Коли виросту велика,
Розфарбую зорі срібні.
Будуть люди всі щасливі
На планеті нашій рідній.

Два медведя

Два медведя с шишками играли,
Ветер пел им песенки свои,
А деревья в небо упирались,
Облаков там толстые слои.

Не было совсем-совсем игрушек,
Правилам учила только мать,
Ели мёд они вместо ватрушек
И ручей любили догонять.

Бережно цветочки поливали,
Так хотелось сказок и чудес!
Два медведя с шишками играли
И казался им спортзалом лес.

Рисунок Иванки Сабадош “Два медведя”, пластилиновая аппликация.

Ночное

(для мамы)
Моя мама очень любит луну

Золотая звёздочка
Просится в мой дом,
А луна, как лодочка,
В мареве ночном.

И окошко – рамочка
Словно для картин.
Сны цветные, мамочка,
Будто пластилин.

Вот бы в небо лесенку!
Облачка б лоскут!
Спой, родная, песенку,
Просто рядом будь.

Крылья

(перевод)

Крылья сшила я большие
С лепестков ромашки нежной,
Будто парус, кружевные,
Словно в птички белоснежной.

Как подняться к небосводу?
Как летать мне научиться?
Может, нужен хвост? Природу
Воспеваю, как певица.

Крылья с мяты и с любистка
Сшила ревностно, как знаю.
Ведь к луне, к каёмке диска,
Полететь дано мечтаю.

Пяточки болят. Так душно.
Луг с травою – шерсть матраца.
Может, мне попрыгать нужно,
От земли чтоб оторваться.

Крылья пышные я сшила
С одуванчиков, как майку.
Долго на спине носила,
Но не слушают хозяйку.

Что ж…. старалась… и чрезмерно…
Даже облачко смеётся…
Самолётом лишь, наверно,
Путешествовать придётся.

Крила

Я пошила собі крила
Із пелюсточок ромашки,
Білі-білі, як вітрила
І пухнасті, як у пташки.

Як здійнятися до неба?
Як навчитися літати?
Може, хвостика ще треба,
Або просто щебетати?

Я пошила собі крила
Із любистку та із м’яти,
Бо до місяця-світила
Дуже хочеться помчати.

Розболілися вже п’яти
І матуся вже гукає.
Може, варто пострибати,
Бо земля не відпускає.

Я пошила собі крила
З парашутиків кульбаби…
І на спи́ні їх носила,
Та не слухають, нахаби…

Я старалася так ревно
Готувала собі шати…
Літаком лише, напевно,
Доведеться мандрувати.