Реалії сьгодення

– Як ти жиєш? – запитують мене

При зустрічі знайомі й незнайомці.

Зловтіхи тінь гадюкою майне

У дзеркалі душі чужому оці.

-За всіх найліпше! – відповідь даю

Та щиро на підтвердження всміхаюсь,

І чуючи енергію мою,

Їх заздрощі недобрі переймають.

Такі реалії і час цього буття.

Від них стає і боляче і гидко,

Коли згасають світлі почуття,

Стає у людях людськості не видко.

Не стверджую, що явище нове,

Загроза ця кублиться в нас віками,

Але тепер вся гниль наверх пливе

І верховодить нашими серцями.

Беру слова і думи не із книг…

Беру слова і думи не із книг

І не від зір далеких і холодних.

Солоний піт і сіль пекуча в них

Принижених, обкрадених, голодних.

Із пороху земного беру їх,

З тупого болю, що жере поволі,

Із повеней лихих, із невинних гірських сліз,

Від кожної розтоптаної долі.

Черпаю їх у гаванях печалі,

В травневому кипучому саду.

І як апостолів, шлю іх в далекі далі,

Куди я тільки в правнуках дійду.

Із віри в день, в якому Сонце сяє,

Висушуючи роси в очах,

Та всі серця у лагоді купає,

В яких не тенькне безнадії страх.

Лише тоді із сяйва зір, з роси

Візьму слова. Печалі в них не буде.

Тузі не місце посеред краси,

Де сміх цвіте, живуть щасливі люди.

Вибір

На хвилях простору і часу

Ведуть війну Життя і Смерть.

За ким Вікторія – не ясно,

Бо не вщухає грізний герць.

Добра і Зла, Пітьми і Світла

Два полюси, як табори.

Між ними відстань непомітна

І майже поруч прапори.

На розсуд і веління серця

Дано робити вибір нам:

І місце вибрати в цім серці,

Й котрим служити прапорам.

В душе обиды не коплю

В душе обиды не коплю,

Камней за пазухой не грею,

Я – ненавидящих люблю

И всех отрекшихся – жалею.

Я поднимаю борозду

Былых событий острым плугом:

Там счастье видел, знал нужду,

Любимым был и рпедан другом.

Рука тверда, борозды ровны,

Ложится их за рядом ряд,

Струне натянутой подобны,

Ещё чуть-чуть и зазвенят.

То звонким смехом и весельем,

Дождя осеннего слезой,

То горькой пахмелья,

Иль заунывной серой мглой.

За тенью призрачною вдруг

Мелькнут мгновений светлых тени:

Вчерашний недруг – нынче друг,

В предателей – дрожат колени…

Камней за пазухой не грею,

Обиды нет в душе моей.

Мне нынче недруги милее,

И жаль отрекшихся друзей.