Десять жилок чашечки вушанки
Десять жилок чашечки вушанки
Нігтики пелюсток… А листки
Обіймають ноги, зігрівають ноги
Серед сосон вічних і серед весни.
Ярослава Росоха – Волошкові озерцята
02.04.2012 19:19
Волошкові озерцята
Волошкові озерцята сині-сині
Вранці словами блищали при стежині.
Їм так боляче і плачуть: – Не топчіть!
Не по житечку, по стежці ходіть.
Ярослава Росоха – Зірочки-сестрички
02.04.2012 19:18
Зірочки-сестрички
Колисала мати-нічка
Зір-сестричок.
У самім шовковім небі
Колисала…
Вже вони й закрили вічка,
А в колисочку смерічка
Заглядала –
Про вовчиська злого-злого
Казкувала,
Зір-крихіток у колисці
Так лякала!
Так лякала!…
Ярослава Росоха – Дзень-дзелень
02.04.2012 19:17
Дзень-дзелень
Дзень-дзелень!
Дзень-дзелень!
Розпочало сонце день.
Вмило вічка золоті
У замріяній ріці.
Ніжки втерло росою
І джерельною водою
-Прокидайтеся усі!
Дзень-дзелень!
Дзень-дзелень!
Розпочало сонце день!
Ярослава Росоха – Розмова з ромашкою
02.04.2012 19:16
Розмова з ромашкою
-Ну чому твоє волосся
Біле-біле, наче сніг? –
Запитала раз Олеся
Дуже лагідно її.
А Ромашка повернулась,
Поклонилась, посміхнулась
І сказала: – Підожди
До далекої зими –
Влітку в мене волосинки,
А зимою це – сніжинки!
Валентина Шебела – Жнива
02.04.2012 19:12
Жнива
Веселися, хліборобе, виблискуй!
Погойдай свої стиглі думки
І вітру насип у колиску
Жмені мрій і духмяні, й палкі.
Розгуляйся, сонце, милуйся
Сяйвом хвилі пшеничних ланів,
Кожна стеблинко, хизуйся
Хлібним даром натруджених днів.
Хліборобе-трударю, гордися,
Це твій внесок у символ життя,
На благо ж людей ти трудився
І осені – на майбуття!
Валентина Шебела – В дорозі
02.04.2012 19:11
В дорозі
Гіркотою пахне осінь –
Чи то від болю, чи з жалю,
Що вже на скронях біла просінь,
А я ще все тебе люблю.
Мить весняна вже далеко
Через осінні йду стежки.
“Злети у небо, мов лелека!”-
Запрошують мене пташки.
Хрумтливе листя … Ліс руденький
Жбурляє жмені кольорів,
Здалека чути дзвін тихенький.
Він затишок в душі створив.
Валентина Шебела – Скажи
02.04.2012 19:10
Скажи
Скажи тихенько лагідні слова
Ласкаво подивися в очі.
І понесе нас хвиля медова
За обрій, де немає ночі
Там райський сад у квітах запашних
І музика сердець чарівна
Не чути жодних скарг і слів чужих
І попелюшка там – царівна.
Коли ж повернемось в ранковий світ
То принесім краплину раю
То буде наш Вселенний заповіт
Бо я лиш тебе кохаю.
Валентина Шебела – Митець
02.04.2012 19:09
Митець
Митець завжди живе в уяві
Свого майбутнього творіння
І як від сонця, при появі
Думки світліють від прозріння.
І він бере із свого серця
Краплини Божого натхнення
І як із чистого джерельця
Пливе майбутнє в сьогодення.
Зібравши в жмут своє сумління
Свого, підкорюючись гласу,
Відкинувши земне тяжіння,
Відкрив нам інший вимір часу.
Його життя йде до спіралі
Досяг він сьомого вже неба,
Але іде все далі й далі…
Це послідовникам, так треба.
І де межа, ніхто не знає…
Землянам це ще невідомо.
У творчість душу всю вкладає
І робить це цілком свідомо.
Нехай життя його минає
І прийдуть нові покоління,
Але душа його співає
І буде жить в своїх творіннях.
Валентина Шебела – Росянисті трави
02.04.2012 19:08
Росянисті трави
Росянисті трави,
Обрій соковитий
Вітерця заграви
Сонцем оповиті.
Вигрівки ложбинні
З присмаком ліщини
Дивляться невинно
Поглядом дитини.
Навкруги лиш гори,
З хатками в долині
І в небесне море
Серце моє лине
