Молитва за коханого

Небо зіжмакане. Ту́га – підшкірно…
Му́ка затьмарює місяця край…
Господи, про́шу… благаю покірно:
Радості щирої лю́бому дай,

Випрями сірі спіралі-стежини
Та, наче сни, розчини міражі,
Щастя введи у венозні судини…
Миром наповни криницю душі

Не відверни… світле вічне величчя,
У коловерті журби не покинь…
Сльози зітри рукавом із обличчя,
Кислі, як вишні, гіркі, як полин…

Безвісти зорі зникають… одначе…
Боже, за іспити вдячна Тобі…
Ти облаштуй долю милому краще…
Я же не про́шу нічого собі…

Молитва за любимого

Скомкано небо. В нём – фресок тревога.
Капает дождик на лунный янтарь.
Господи милый, прошу я немного:
Счастья, удачи любимому дай…

Мира, добра на душевном причале
Ты ниспошли ему птицей, молю.
И охраняй от беды и печали.
Пусть его любят. И я ведь люблю.

Радостью чистой глаза пусть искрятся,
С ним пребывай… И спаси, обогрей…
Пусть все мечты его в жизнь воплотятся,
Нет никого мне на свете родней…

Плачет душа постмолитвенной песней,
Он – самый лучший! Храни Ты его…
И от врагов огради и болезней…
Я ж для себя не прошу ничего…

© Copyright Marina Aldon 2012

Вірю

Вірю у цноту кохання земного,
Вірю, тривога розріджує кров.
Хвора душа байдужіє до всього,
Є у ній ти і всесвітня любов.

Вірю, веселка – це посмішка неба,
Вірю, що сонце – це Божий вогонь.
Знаю, мені доторкнутися треба
Ніжно вустами до рідних долонь.

Вірю, що мла з потойбіччя корінням.
Вірю, веде до світанку струмок.
Чую, диктуєш усі сновидіння
Тихо на вухо, неначе пророк.

Вірю, зірки глянцювати нелегко,
Вірю, що їм не страшний буревій.
Важко, коли ти від мене далеко,
Біль пагінці ампутує із мрій.

Вірю, що серце від суму не в ритмі,
Вірю, без тебе зупинено час.
Ти, наче хресне знамення в молитві,
Нині, навіки-віків, повсякчас.

© Copyright Marina Aldon 2012

Я гiмн любовi

Я гімн любові, скрипка Страдіварі,
Ти – смик і всіх утіх діапазон.
Твої два сонця – щирі очі карі,
До них молюся, наче до ікон.

Можливо, ноти спалені дощенту,
На партитурі срібні краплі сліз,
Моє волосся – струни інструменту,
Торкнися ненавмисно русих кіс.

Готова бути камерним оркестром,
Терпіти біль і рани на спині;…
Солодку пісню пристрасті, Маестро,
Виконуй енергійно на мені;…

Темп обери та рівні інтервали,
Чуттєва гра майстерна до снаги…
Відчуть у лоні я жадаю шквали
Твоєї граціозної жаги.

© Copyright Marina Aldon 2012

Лист iз потойбiччя

(3D, у техніці зіставлення, у поезії розчино два окремі вірші)

Словоточить душа, у безодні холодного Всесвіту…
Півстрофою печальною імітую церковні музи;ки…
Я тобі вже чужа… і веду зі світлиною бесіду
За стіною астральною… мла нанизує дощ… на осики…

Пи;шу вперше листа… Не суди за негадане рішення….
Помагає Верни;гора розставляти трикрапками зорі…
Ми у різних містах… Це і перше, й останнє освідчення…
Не зустрітись у вимірах… Осягни букви-сльози прозорі…

Обпліта чорна цвіль однотонне рядно неба вічного,
Стежку вітру-гонителю застеляють цупкі виногради…
Як забути про біль? Згубні муки кохання трагічного…
Поясни, Вседержителю, чи існує життя після зради?

1.
Словоточить душа
Півстрофою печальною…
Я тобі вже чужа
За стіною астральною…

Пи;шу вперше листа…
Помагає Верни;гора…
Ми у різних містах…
Не зустрітись у вимірах…

Обпліта чорна цвіль
Стежку вітру-гонителю…
Як забути про біль?
Поясни, Вседержителю…
2.
У безодні холодного Всесвіту
Імітую церковні музики…
І веду зі світлиною бесіду…
Мла нанизує дощ… на осики…

Не суди за негадане рішення –
Розставляти трикрапками зорі…
Це і перше, й останнє освідчення…
Осягни букви-сльози прозорі…

Однотонне рядно неба вічного
Застеляють цупкі виногради…
Згубні муки кохання трагічного…
Чи існує життя після зради?

PS Нічого особистого

© Copyright Marina Aldon 2012

До створення світу

Тобою вимірюю дно небосхилу…
Кохання вроста у венозні судини…
Страждання нагадує птаху безкрилу…
Я зліплена з пісні… не з білої глини…
Ударами серця рахую хвилини…
Ховаючи вітру лице за ґардину…
Ніщо не лікує відмерлі клітини…
Ковтати намарно екстракт… аспірину…

Читаю чуття, як апостольську книжку…
Між нами степи, прохолода осіння…
Самотності тінь обнімаю у ліжку…
Трима на землі тільки сила тяжіння…
У но̀чі колапс і… нервове тремтіння…
Всі виміри рву, пересилюю втому…
Кремую світлини, вдихаючи тління…
Та пам’ять, на жаль, не згорає при цьому…

Зірками іду, маю власну орбіту…
Зів’ялого листя вже пригоршні повні…
А місячне коло, сягнувши зеніту…
Не хоче впливати на засоби мовні…
Рефлекси тривоги завжди безумовні…
У затінку сну не топчи мого квіту…
Зі слі́зьми душа витікає назовні…
Кохала ж тебе ще до створення світу…

5 жовтня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

*Малюнок авторський “У вічності”, акварель

Післямова кохання

Вдягає мла сукню – одежу черниці…
У сьомому вимірі холодно, схоже…
Стискаю розгублено зорі-верви́ці…
Молюся тихенько… Спаси тебе, Боже…
Розчісує вітер обачно тополю,
Нашіптує п’єси, неначе Сенека…
Звикаю до горя, звикаю до болю,
До думки про те, що ти надто далеко.
І ніч обезлюблена… дуже тривожна,
І місячне люстро ховає обличчя…
На брамі до раю табличка: «Не можна!»
Апостол Павло стереже потойбіччя…
Журба проростає у тло небокраю,
Знеструмлює відчай останню надію…
Ти в іншому світі, я в цьому конаю…
Ні жити, ні вмерти без тебе не вмію…
Поморщена свічка стікає у вічність…
Оголено нерви від недосипання…
В душі зберігаю я втрачену дійсність….
Бо спомини – це післямова кохання…

4 жовтня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

*Малюнок Марини Штефуци “Двоє”, акварель