Петро Попадинець – Нас єднає з Богом вічно хліб

Нас єднає з Богом вічно хліб

Нас єднає з Богом вічно хліб,
Зітканий із поту і надії
Що із ним позбудемося бід
І дійдем до радості виріїв.

Тож весну чекаємо завжди
Як й єства свойого воскресіння,
Щоб прокласти нивами сліди
До людської величі й спасіння,

Бо зело, що кинуте у грунт,
Проросте опорою на в долі,
А душі торкнеться нижніх струн
У колоссі на пшеничнім полі.

Й серед цього орсалу свят
Спинилися, як свідок чудодії –
Це ж хліба із Богом гомонять
І стають для людності месії.

Й звозимо в комори не зерно,
А затуглі в ньому сонця зблиски.
Й буде серце гріти нам воно,
Наче пісня матері з колиски.

З нею в цій завихреності діб
Не втрачаєм потягу до дії…
Й нас єднає з Богом вічно хліб,
Зітканий із віщої надії.