Бджола і Муха

Летіла Муха-цокотуха
Й хвалилася, які у неї вуха:
Не як у кота біля сусідського двора,
Не як у лелеки, що літає так далеко,
Не як в мишенятка, що тікає від котятка,
А в неї вуха гарні, великі.
Прилетіла до неї Бджола і кричить:
– Ура!Ура!
– Чого ти кричиш, чого ще не спиш?
– Та хто ж це хоче спати?
Хочу до неба літати!
– Чого це, сестро мила?
– Та бачиш ось, у мене вуха
– Ану стій, – перебила горда Муха…
– У мене вуха гарні, ніжні
– Мої ж найкращі, білосніжні.
Вони ще довго сперечались,
А потім раптом здогадались:
Найбільші ж вуха у Сашка…
В селі таких вже більш нема.
Тож не треба вихвалятись,
Слід добряче посміятись.

Жираф

Блукав стежкою Жираф,
Амбітний, гордий, наче граф.
І побачив, що йде слон:
Обличчя кисле, як лимон.

Тож довгошиїй підійшов,
Незвично хитро, кіт немов…
Одразу гучно запитав:
– Чи ти сусiда мого знав?

А слон до нього повернувся,
Широко йому всміхнувся:
– А який в тебе сусід?
Ти розкажи мені, як слiд.

– Тобі повідаю я, брате,
Будь непохилим лиш, солдате,
Бо є в нього молодиця,
Така хитра, як лисиця.

Хотів я звістку розказати,
Не знаю лиш, як її звати…
Самотньо тут один блукаю,
Новини та плітки збираю.

Добре, що тебе зустрів…
Я усім це розповім…
Ну, бувай, я вже пiду,
Потiм я тебе знайду.

І пiшов жираф гуляти,
Слон – сусіда же вітати.
Назбирав букет ромашок
Й заспiвав, як зграя пташок…

От i настрiй появився!
Слон з сусiдом подружився.
П’ють лимонний сік і ром
За одним вони столом.

Молодять усі вiтали
Й на весiллi погуляли…
Тож… потрібно лиш дружити,
Щоб на світі добре жити.