Иванна Сабадош – Луна

Луна

 

По небу плывёшь, как лодка,
Похожа чуть-чуть на рыбку.
А облачко, как из хлопка,
Скрывает твою улыбку.

Ты в комнату смотришь нежно,
Приносишь в ладонях вечер.
Тебе между звёзд не тесно?
Тебя не качает ветер?

То круглая ты, как блюдце,
То тоньше столовой ложки.
К тебе бы хоть раз коснуться.
Мешает стекло в окошке.

 

Іванка Сабадош – Їжачок

Їжачок

 

Їжачка зустріла я у лісі,
Наколола яблучко на плечі
І дала йому грибочків вісім,
Хай несе додому, до малечі.

А іще горішком пригостила,
Пирогами, кексами з пакунків.
До родини, звісно, відпустила
У короні з диво-подарунків.

 

Іванка Сабадош – У рідному краї

У рідному краї

У рідному краї
Шумлять водограї,
До неба смерічки,
У хмар білі щічки.

У рідному краї
Цвiтуть молочаї,
Зірки, як родзинки,
Колиби – хатинки.

У рідному краї
Найкращі врожаї,
Трава соковита,
Дощі, мов із сита.

У рідному краї
Ще й вітер співає
Пісні солов’їні
Моїй Україні!

 

 

Іванка Сабадош – Я пишаюсь дуже Україною

Я пишаюсь дуже Україною

Я люблю, коли в наряді білому
Гори, скелі, верховинські хащі.
Хоч без ліку міст у світі цілому,
Та для мене Хуст лише найкращий.

Милі серцю ріки з водоспадами,
Едельвейси, папороть, багаття,
Та зірки, що світяться гірляндами
І, звичайно, рідне Закарпаття.

Наша мова зветься солов’їною,
Прапор – жовта стрічка у блакиті.
Я пишаюсь дуже Україною,
Бо живуть в нас люди працьовиті.

 

Іванка Сабадош – Хуст

Хуст

 

Жив собі в горах парубок. Як його звали – ніхто точно не знає досі. А керував краєм у ті далекі часи підступний Правитель Лісу. Він заманював людей у хащі і відбирав статки. Одного разу хлопчина повертався із ринку, де продав останню сорочку, щоб купити хліба старенькій хворій матері. От Лісовик і напав на нього. Та парубок був відважним і відбив атаку хазяїна гір.
– Як тебе звуть? – запитав він хлопця.
– Не скажу. Як відгадаєш, забирай усе, що маю, але якщо ні, то ти віддай мені своє майно, – усміхнувся юнак.
– Гаразд, – погодився Правитель Лісу і почав розмірковувати. – Він хоробрий, умілий, сміливий, терпеливий. Якщо взяти перші літери із цих слів і скласти докупи, то вийде – ХУСТ.
–  Ні, – весело сказав парубок, але мені сподобалось це ім’я.
Розлючений володар вирвав із корінням дуба і хотів його скинути на хлопця, але юнак мав надприродною силу і перехопив дерево у повітрі та скинув на Лісівника. Ледь вибрався хазяїн цієї місцини з-поміж гілок і, налякавшись, втік в угорські степи.
Наступного дня хлопчина взяв кількох товаришів, і вони разом розшукали скарби Правителя Лісу та роздали всім краянам. З того часу люди почали називати місцевість, де це трапилось Хустом. А згодом серед лісу виросло ціле місто, оточене з усіх сторін горами. Більше ніколи злий господар не навідувався до колишніх володінь.

*Це казка, не легенда і не реальна історія.

 

 

Іванка Сабадош – Грім та Блискавиця (Гром и Молния)

Грім та Блискавиця

(казка)

Трапилось це давно. Жив собі у лісі табун коней. Вожаком у них був найгарніший молодий жеребець на ім’я Грім. Він мав шовковисту довгу гриву, блискучу коричневу шерсть та відважний норов. Нікому не дозволяв Грім підходити до себе близько. Осідлати його міг тільки десятирічний місцевий хлопчик Струмочок. Малюк завжди приносив їжу коням, любив гратися з ними.
Та одного разу трапилась біда. Лісом проходжався багатий пан і вподобав собі жеребця. Вночі він накинув на нього зашморг та силою потягнув додому. У неволі Грім не хотів ні їсти, ні пити. Що тільки не робив хазяїн, щоб приручити свого нового підопічного, нічого у нього не виходило. Тому він вирішив діяти хитрістю. Була у потворного дядька Пня була чудова біла кобила Блискавиця. Випустив він її до Грому, щоб разом паслися. Дуже швидко між парою спалахнуло справжнє кохання. Однак жеребець все одно прагнув утекти до свого табуна, тільки уже з Блискавицею.
Тим часом Струмочок дізнався, що Грім зник. Довго шукав хлопчик свого улюбленця, та марно. Покликав він тоді на допомогу свого ручного орла Хмаринку. Закружляв у повітрі птах і швидко вивів Струмочка до потрібного місця. Пень у цей час саме поїхав у гори за дровами. Випустив Струмочок коней і всі вони розбіглися лісом. А вродлива білосніжна кобила прийшла разом із Громом до його табуна. Незабаром у них народився син, і Струмочок назвав його Дощиком.

Гром и Молния

(сказка)

Случилось это давно. Жил себе в лесу табун лошадей. Вожаком у них был самый красивый молодой жеребец по имени Гром. У него была длинная шелковистая грива, блестящая коричневая шерсть, он отличался умом и отважным  характером. Никому не позволял Гром подходить к себе близко. Оседлать его мог только десятилетний местный мальчик Ручеёк. Малыш всегда приносил еду лошадям, любил играть с ними.
Но однажды случилась беда. Как-то лесом гулял богатый господин и ему понравился жеребец. Ночью он накинул на него петлю и силой потянул домой. В неволе Гром не хотел ни есть, ни пить. Что только не делал хозяин, чтобы приручить своего нового подопечного, ничего у него не выходило. Поэтому он решил действовать хитростью. Была в уродливого дядюшки Пня прекрасная белая кобыла Молния. Выпустил он её к Грому, чтобы вместе паслись. Очень быстро между парой вспыхнула настоящая любовь. Однако жеребец всё равно мечтал убежать к своему табуну, только уже с Молнией.
Тем временем Ручеёк узнал, что Гром исчез. Долго искал мальчик своего любимца, но напрасно. Позвал он тогда на помощь своего ручного орла Тучку. Закружившись в воздухе, птица быстро вывела Ручейка к нужному месту. Пень в это время как раз поехал в горы за дровами. Выпустил Ручеёк лошадей и все они разбежались лесом. А удивительная лилейная кобыла пришла вместе с Громом к его табуну. Вскоре у них родился сын, и Ручеёк назвал его Дождиком.

 

*Малюнок Іванки Сабадош “Коник”, акварель

Іванка Сабадош – Динозаврики

Динозаврики

Де жили маленькі динозаврики?
Серед жита, проса, або м’яти?
Може, мушлю мали, наче равлики,
І у неї йшли ночами спати.

Що же їли добрі динозаврики?
Чи дружили з ними антилопи?
Бавились із ким у нетрях Африки,
Азії, Америки, Європи…

Де літали милі динозаврики?
Над гаями, ріками, лісами?
Чи у вирій, начебто журавлики,
Мандрували прудко небесами?

Ви були такими, динозаврики,
Наче літаки в аеродромі!!!
Ваші очі світлі, як ліхтарики,
Я малюю фарбами в альбомі.

*Малюнок Іванки Сабадош “Динозаври”, акварель

Марина Штефуца – Листопад

Листопад

 

3D, у техніці зіставлення

Світанок у вазі знов миє руки-перли,
Уявно співа зі степом монах, мандрівник-вітрисько…
На сонці не плями – кров журавлів померлих…
Хмарин, що тримають небо сьогодні колиска низько…
Спинити не може мить листопад холодний,
Хронографа стрілка вістрям осінні рахує зливи…
У мушлі диск-місяць спить на краю безодні,
Накритий кленовим листям туман походжає сивий…
У квітів давно стійкі гормональні зміни,
Симптоми некрозу шкіри у трав, ретро-гра в мовчанку…
Дороги ведуть вогкі в ліс, де скелі-стіни,
До мрій, до молитви, віри душа щиро прагне зранку…

У тексті розчинено два вірші:
1.
Світанок у вазі знов
Уявно співа зі степом,
На сонці не плями – кров
Хмарин, що тримають небо…
Спинити не може мить
Хронографа стрілка вістрям…
У мушлі диск-місяць спить,
Накритий кленовим листям
У квітів давно стійкі
Симптоми некрозу шкіри…
Дороги ведуть вогкі
До мрій, до молитви, віри…
2.
Миє руки-перли
Монах, мандрівник-вітрисько…
Журавлів померлих
Сьогодні колиска низько…
Листопад холодний
Осінні рахує зливи…
На краю безодні
Туман походжає сивий…
Гормональні зміни
У трав, ретро-гра в мовчанку……
В ліс, де скелі-стіни,
Душа щиро прагне зранку…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Хуст

Хуст

 

Наш стяг – колір неба та барви пшениці,
Пісні закарпатські лунають із вуст.
Чотири вкраїнські на мапі столиці:
То – Київ, Львів, Харків та гордий наш Хуст.

Монгольська орда нас тримала в облозі,
Та вільний народ не позбавити крил.
Ми чесно живем. Наша віра – у Бозі.
Господь додає і відваги, і сил.

Ми з цегли чуттів будували країну,
Хрестила любов її кров’ю в серцях.
Дізнався весь світ про Карпатську Вкраїну,
Бо мужність бійців – до звитяжності шлях.

Руїни фортеці – історії свідки,
Минулого тіні на схилі крутім.
Усі тут рідня, наче дерева вітки,
Ми не забуваємо батьківський дім.

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Осінь у кімнаті

Осінь у кімнаті

 

3D, у техніці розчинння

 

За гранню неба прірва… невідомість… СЛЬОЗЯТЬСЯ ВІЧКИ… серце плаче… кров’ю… І ТИСНЕ ОПІВНІЧЧЯ на свідомість… Молюся Богу з вірою… любов’ю… ХОВА У ВАЗІ СИЗА МЛА КОРІННЯ, а місяць гладить променем діброви, одежа до снаги йому осіння, закони Ома та світобудови… ЗАСОХЛІ АЙСТРИ ПАХНУТЬ ПОТОЙБІЧЧЯМ, а кожна книжка – пальцями твоїми… Як подолати вічне протиріччя між пам’яттю та мріями своїми? НА ТІЛІ СВІЧКИ ТІНЕЙ ТРІПОТІННЯ… Нагадує вогонь червону мушлю для передбачень або ворожіння… Вроста самотність міцно в хвору душу…

А ВІТЕР ГРАЄ, НАЧЕ ПАГАНІНІ, на вітах клена… вміло та відверто… і ноти залишає на камінні… І ПРОСИТЬСЯ ДО ХАТИ… дуже вперто… стоїть у две;рях прямо, ЩОБ ВІДЧУТИ ОСТАНКИ ЛИСТЯ ТА ТЕПЛА В КАМІНІ… За мить жаги – дві вічності спокути… у відчаї, у марнім голосінні… в мені чуття незаймане… безкрає… ЦЕ ПРИСТУП АСТМИ? ЧИ КОХАННЯ ПУТИ? Повітря раз-у-раз не вистачає…. Жадаю тільки… просто поруч бути…

Ковтати марно ліки натуральні… Бо пристрасть не лікують ескулапи. ВСІ СХОДЖЕНО ДАВНО СТЕЖКИ; АСТРАЛЬНІ… чуття же не наносяться на мапи… ДЕ Ж ТИ ТЕПЕР?.. пече журба судини, усі думки безрадісні…  ПЕЧАЛЬНІ… Схвильовано ВІДСТУКУЄ ХВИЛИНИ СТАРИЙ ГОДИННИК НА СТІНІ У СПАЛЬНІ…

ДЕКОР КІМНАТИ – літери із віршів, я ВСІ ТВОЇ СВІТЛИНИ… зберігаю… Та з кожним днем мені все гірше… гірше… Живу… чи животію? Лиш конаю… МАЛЮЮ ЗОРІ НА ВІКНІ ОВАЛЬНІ… за принципами Вінсента Ван Гога… НЕСИЛА СПАТИ. Штори вертикальні, як грива у коня-єдинорога.

А БІЛЬ ІЗ СЕРЕДИНИ… невгамовний… Були ж у нас стосунки ідеальні… Ти – мій пророк, апостол, скарб коштовний… Тебе чекаю досі в сповідальні…

У тексті розчинено сонет:

СЛЬОЗЯТЬСЯ ВІЧКИ. Тисне опівніччя.
ХОВА У ВАЗІ СИЗА МЛА коріння.
ЗАСОХЛІ АЙСТРИ пахнуть потойбіччям.
НА ТІЛІ СВІЧКИ тіней тріпотіння…

А вітер грає, наче Паганіні,
І проситься до хати… щоб відчути
ОСТАНКИ ЛИСТЯ ТА ТЕПЛА в каміні….
ЦЕ ПРИСТУП АСТМИ? Чи кохання пути?

Всі сходжено давно стежки; астральні…
Де ж ти тепер?.. Відстукує хвилини
СТАРИЙ ГОДИННИК НА СТІНІ у спальні…

ДЕКОР КІМНАТИ – всі твої світлини…
МАЛЮЮ ЗОРІ НА ВІКНІ овальні…
НЕСИЛА СПАТИ. Біль із середини…

У сонеті розчинено ЯС:

Сльозяться вічки…
Хова у вазі сиза мла
Засохлі айстри.

На тілі свічки
Останки листя та тепла…
Це приступ астми?

Старий годинник на стіні –
Декор кімнати.
Малюю зорі на вікні,
Несила спати.

 

© Copyright Marina Aldon 2012