Я вірю – Замок возродится!
Я знаю – не пропаде вун!
І каждый най товды ладится,
Коли ударит на каплицы дзвун…
Вот задзвенит його славетноє былоє,
Часы, коли врагу вбивали і палили,
І царь Раковці мав його за своє,
А туркы силов так і не звалили.
…Задовго ще до того, як мадяре
З старым Арпадом через перевал прийшли,
На горі вже стояли сторожі –
Кыбы чужі із сулльов не пруйшли!
Фото: авторська робота Мирослава Калинича
Історії для лінивих читачів…Не дарма слова мають дуже великий вплив на людей… В декількох словах вміщається ціла історія, драма, чи навіть трагедія життя… Читаючи їх, відчуваєш біль, жаль, смуток, чи розчарування… От я й подумав, а чим я гірше Хемінгуея!? Чому би не спробувати свої сили у цьому сегменті? Адже “стислість – сестра таланта”. Пропоную Вашій увазі 20 моїх коротких історій, які, я думаю, теж не залишать Вас байдужими… МІНІАТЮРИ (ДРАМАТЮРИ) Я кожного вечора проводив її… Поглядом… Спальня… Двойне ліжко… Я сплю один… З мене ніхто не тягне ковдру… Коридор… Одна пара кімнатних тапок… Пацієнт не міг почути свій діагноз… Вони завжди разом… Ще з утроби… Я почув голос… Він звучав у голові… Я взяв кусень хліба… Із землі… Я натис на гальма… Стрілка спідометра не впала… Йому вручили орден Героя України… Посмертно… Машиніст бачив людину… А вона його – ні… Земля наближалась… Але пілот не радів… -Коханий, я вагітна! -Ось гроші на аборт… Солдат хотів, але не міг обняти дружину… Він задавав питання, і сам на них відповідав… Чоловік поїхав у відрядження… Назавжди… Продам нирку… Терміново… Атеїст за годину польоту вивчив “Отче наш”… Я її люблю… Але любов не взаємна… Вода була у кружці… Та не було кому подати… Автор: Міша Стан |
Присвячено 925-тій річниці м. Хуст
В долонях гір під небом синім,
Де Ріка Тису доганяє,
Престольне місто Верховини
Тисячолітнє всіх вітає.
Колиска прапведного духу,
Вогонь надій і віри дзвін,
Мрій животворних медовуха
Від темних сил – міцний заслін.
Усе лихе, що нас не вбило
За промайнулі сотні літ,
Снаги давало Хусту й сили,
Щоб дивувати цілий світ.
Карпатська Січ і Красне поле,
Гори Замкової могуть,
Немов нитки червоні в долі
У міста рідного цвітуть.
Нехай життя під небом синім
В долонях гір, в обіймах рік,
Нутрує в грудях Верховини
Допоки Сонця в небі вік.
За окошком снежинки – искристая сказка –
Беспокойных снежинок рой.
В тёплой комнате кот с опаской
Наблюдает за этой игрой.
А снежинки безудержно, смело
В дивном танце кружась дотемна
Свой узор, ослепительно-белый,
Оставляют на стёклах окна.
Вся Україна в печалі,
А Європа знову мовчить…
“Що з нами буде далі!?” –
Внутрішній голос кричить…
Доки ми будемо терпіти –
Терористи вбивають нас!
Гинуть люди, гинуть діти,
За що?! За Донбас?
За ЛНР і ДНР
Людей сотні повмирали,
Може зрозумієте тепер –
Новоросію самі Ви обрали…
Навіщо стріляти “Градами”?
Та і по кому!? По своїх!
І хоч за це не будете за гратами,
Та це перед людьми і Богом гріх!
Нічого святого у Вас немає,
Нема і Божого страха,
Брат брата вбиває –
#ЯВолноваха …
Зупиніться поки не пізно,
Поки ще є, заради кого…
Подивіться, я прошу Вас слізно,
Бо потім не залишиться нікого!!!
Та усім, усім байдуже,
Що Україна наша гине.
Комусь це вигідно, і дуже,
Вбивати населення невинне…
… Жовтий автобус, сині занавіски –
Від нього лиш одна руїна…
Це не по ТСН погані звістки –
Це розстріляна наша Україна…
Я вже давно не призивний,
Але іду я у солдати
Бо час настав такий тяжкий,
Що йду за себе воювати.
Іду за тебе генерал,
Що за бабло купив погони,
І це звання в когось украв
Ціною ницості й поклонів.
Що варті твої ордени?
Які висять на жирним тілі.
Радість, хіба для сатани
Або для псів оскаженілих.
Іду й за тебе я, начфін,
Що вчора гроші крав в солдата,
Ти раб мамони і з колін
Тебе ніколи не підняти
Іду й за тебе, липкий мент,
Що став ти мусором відразу,
Але настане той момент
Коли поборем й цю заразу.
Іду й за тебе, лікар, я,
Гнилий шнурок ти Гіппократа,
Бо хата ж крайняя твоя,
І ти не підеш рятувати.
Бо ти за 30 срібняків
Продав ту довідку мерзоті,
І з сорому ти не згорів,
І не повісився на дроті.
Іду за всіх я на війну,
Хто заховався під спідницю,
За вбитих горем матерів,
За молодую удовицю
Іду я за дітей отих,
Яких вже не обніме тато,
Бо вбив його кремлівський псих
Рукою найманця і ката.
І за «Небесну Сотню» йду,
За всіх полеглих на Донбасі,
Бо Україна тут моя
Й сидіти в хаті — не на часі.
А ти тепер всі ночі
Моли Всевишнього,
Щоб глянути у очі
Свого колишнього.
Ти потім зрозумієш,
Що він був не лишній,
Та вернути не зумієш,
Бо для тебе він колишній…
Ти ночами сидиш в онлайні…
Одна у своїй спальні…
Кожну наступну хвилинку
Обновляєш його сторінку.
Навколо самотність дише,
А він тобі усе не пише.
І ти сама не смієш писати –
Боїшся, не знаєш що сказати.
Так просидиш всю ніч…
Твоя гордість погана річ,
Просто будь ти простіша,
Може ще вернеться Міша…
Ти плачеш ночами у подушку –
Він був ближчий за подружку.
Ховаєш сльози від своєї мами,
Усім кажеш що нічого між вами.
Та знай, дитинко, серце не забуло,
Як тобі колись з ним добре було.
Він був кращий, ніж інші…
Та пізно уже – не вернути Міші!
Ти знаєш номер його дому,
Ти маєш номер телефону,
Та не робиш першого кроку,
Хоч минуло уже біля року.
Ти рада би його побачити,
Ти готова все йому пробачити…
За одне його слово “привіт”
Ти віддала би ввесь світ!
Тільки щоб він твоїм був,
Щоби образи всі забув.
Тобі не вистачає його почуття,
Без нього пусте твоє життя…
Послухай ти мене тепер сюди,
Ти без нього в’янеш, як квітка без води.
Він був для тебе справжнім ідеалом!
Зробила так даремно ти з Михайлом…
Дивишся його фото в телефоні,
“А” подарунок стискаєш у долоні,
Згадуєш його щиру усмішку,
Та, на жаль, уже не вернеш Мішку…
м. Київ, 03 січня 2014 р.
Розказати казку, вірша прочитати …
Заспівати пісню, чи на скрипці грати…
Вже майже забуті ожили вечорниці…
Он там «пір оскуби», «ведуть молодицю»….
А там нянько й мамка тихенько співають,
Внучата заслухались, на руках засинають,
«Звізду» ладять внукам, навчають колядку,
Вишивати учать хрестиком вишиванку.
А коли піст Великодній настане,
Лис Святий хрестиком на рушник ляже,
Писачком восковим писанки малювати
Учила бабка, тепер учить мати.
Ця мудрість, цей хист – наших дідів дарунок,
Та для когось бридкий вишивки візерунок,
Ганьбиться няньову пісню співати,
Воліє багатство своє рахувати.
Не знає, не хоче, чи не розуміє,
Що пісня залишиться, а злото зітліє…
На вечорницях хлопці й дівчата будуть співати,
Родженство Христове будуть прославляти.
Хто ж це відроджує, хто ж це розбудить –
Прості сільські «хранителі» культури.
З фіґлями, з піснею встають і лягають,
Словом і танцем край прославляють.
Багатства земного собі не нажили,
В постолах, вишиванках народ веселили.
Але ж про вас чують, про вас люди знають…
Мудрі своїх внуків мудрості навчають…
І слово, і пісня, й колядка, й танець буде,
Допоки живуть ті, що усе це люблять…
Дай, Боже, щоб довго скрипка в руках грала
І давнини зерно щоб проростало.
Кожна дитина – це маленький космос, що містить унікальний творчий потенціал, який, якщо розвивати, може дати неабиякі плоди. Вчені в один голос стверджують, що не талановитих дітей немає, є невмілі батьки та педагоги, які не можуть розгледіти у малюкові талантів, закладених природою. Звичайно, дитя – це не мистецька скарбниця, але в кожному маленькому створінні є щось неординарне.
Щоб виявити та підтримати юні дарування Хустщини, 1-7 квітня літературно-мистецьке об’єднання «Верховинська плеяда» та управління культури, молоді та спорту Хустської міської ради на базі центральної міської бібліотеки провели перший конкурс-фестиваль творчої молоді.
Учасники заходу змагалися у двох номінаціях – кращий вірш та найцікавіший малюнок. Конкурсантів було поділено на дві вікові категорії – молодші школярі (1- 5 класи) та старші (6-11 класи). Оскільки захід проходив у рамках днів міста, роботи обов’язково мали стосуватися тематики Хуста. Відрадно, що незважаючи на те, що термін для здачі конкурсних робіт був дуже коротким, бажання позмагатись художніми та поетичними талантами виявили більше сотні учнів міських шкіл, а всі віршики та малюнки виявились настільки цікавими, що важко було визначити кращих.
І все ж, у номінації «поезія» серед молодших школярів перемогла Іванна Сабадош (СШ №6), «срібло» виборов Максим Демчик (СШ №3), а «бронзу» – Діана Венгловська (СШ №6). Серед старших школярів найкращим поетом визнано Мирославу Палюх (СШ №3), друге місце дісталось Каріні Джумелі (СШ №6), а третє – Станіславу Матею (Хустська гімназія-інтернат).
Також було відзначено поетичні твори Богдани Петрінко (Хустська гімназія-інтернат), Анни Гузенко (СШ №3) та Владислава Конюшенко (ЗОШ №5).
У номінації «малюнок» серед учнів молодшого шкільного віку перемогу здобула Іванна Сабадош (СШ №6) із серією робіт про Хуст, другу сходинку посіла Ванесса Боїшко (СШ №3), а третю – Діана Венгловська (СШ №6).
У старшій віковій групі перемогла Еміліана Матей (СШ №6), яка просто вразила членів журі кількістю представлених робіт, друге місце дісталось Дарині Грицько (СШ №6), а третє – Владиславі Гечці (СШ №6).
9 травня під час урочистого нагородження кращих юних поетів та художників міста над Тисою, маленьких майстрів пера та пензля привітали начальник управління культури, молоді та спорту Володимир Власюк, голова літературно-мистецького об’єднання «Верховинська плеяда» Василь Білич та директор Хустської міської бібліотеки Вікторія Курденко. На пам’ять про перший у Хусті поетично-художній конкурс-фестиваль переможці отримали грамоти, призи та збірки віршів Марини Штефуци і Василя Білича.
У перспективі організатори заходу планують проводити подібні конкурси щороку і їхня тематика та географія розширюватиметься, адже творчо-обдарована юнь Хуста повинна мати можливість і спілкуватися з однодумцями у творчій дружній атмосфері, і обмінюватися позитивним досвідом та мистецькими здобутками.
Марина Алдон
.
Хустське літературно-мистецьке об’єднання "Верховинська плеяда"
© 2024 Хустське ЛМО "Верховинська плеяда" · RSS записів · RSS коментарів