Ходить вітер між беріз,
Спить у грудні міцно ліс.
Сниться сонечко йому,
Він не дума про зиму.
А під кущиком зайча
Їсть із моркви калача.
Білка знов гризе в теплі
Свій горішок у дуплі.
Десь у нірці їжачок
Розкриває рюкзачок
І грибочки вибира…
Лиш не видно щось бобра!
Ось і коні! Їде віз
По ялинку, певно, в ліс.
Хоч сюди нема доріг,
Але скоро Новий рік.
3D, с элементами растворения
В горах становится любой мыслителем и мимом,
Искателем пророчества, кочевником да магом…
Туда идёшь ты, как домой… к родителям любимым…
И там остаться хочется отшельником Сантьяго…
А сотни певчих голосов негаданно-нежданно
Творят одну симфонию имперскую отменно.
Благоухание лесов, как ладана, дурмана,
Воссоздаёт гармонию вселенскую мгновенно…
Костёр ажурный лечит стресс, депрессию, волненье
Наедине с природою божественной… мистичной…
Тропинки – в глубину небес… в импрессию… в прозренье…
Душа полна свободою естественной… первичной…
По пояс тучи, как трава, игривая нередко…
Ручьи сверкают прядками кудряшечек прекрасных…
На скалах – ветра тетива незримая, барсетка…
И звёздочки охапками… ромашечек алмазных…
В тексте растворено два стихотворения:
1.
В горах становится любой мыслителем,
Искателем пророчества, кочевником…
Туда идёшь ты, как домой… к родителям…
И там остаться хочется отшельником…
А сотни певчих голосов негаданно
Творят одну симфонию имперскую…
Благоухание лесов, как ладана,
Воссоздаёт гармонию вселенскую.
Костёр ажурный лечит стресс, депрессию
Наедине с природою божественной…
Тропинки – в глубину небес… в импрессию…
Душа полна свободою естественной…
По пояс тучи, как трава игривая…
Ручьи сверкают прядками кудряшечек…
На скалах – ветра тетива незримая…
И звёздочки охапками… ромашечек…
2.
В горах становится любой
Искателем пророчества…
Туда идёшь ты, как домой…
И там остаться хочется…
А сотни певчих голосов
Творят одну симфонию…
Благоухание лесов
Воссоздаёт гармонию.
Костёр ажурный лечит стресс
Наедине с природою…
Тропинки – в глубину небес…
Душа полна свободою…
По пояс тучи, как трава,
Ручьи сверкают прядками…
На скалах – ветра тетива
И звёздочки охапками…
12 ноября 2012
3D, у техніці розчинення
у всі стежки вростає грудень… ожеледиця…
співа благально хуртовина власну арію…
а після ночі знову будень майже хреститься…
ховати сльози я повинна для гербарію…
зриває зорі передранок постреальністю…
на склі віконця – всесвіт цілий у проекції…
сніжинки схожі на прочанок натуральністю…
струмочок, наче скам’янілий… від ін’єкції?
зима стривожено і різко рве умовності…
гортає віщі сни над гаєм арфа місяця…
немає мрій… порожнє ліжко… геть коштовності!
далеко ти… душа вмирає… небо світиться…
У тексті розчинено вірш:
у всі стежки вростає грудень…
співа благально хуртовина…
а після ночі знову будень…
ховати сльози я повинна…
зриває зорі передранок…
на склі віконця – всесвіт цілий…
сніжинки схожі на прочанок…
струмочок, наче скам’янілий…
зима стривожено і різко
гортає віщі сни над гаєм…
немає мрій… порожнє ліжко…
далеко ти… душа вмирає…
Їжачка зустріла я у лісі,
Наколола яблучко на плечі
І дала йому грибочків вісім,
Хай несе додому, до малечі.
А іще горішком пригостила,
Пирогами, кексами з пакунків.
До родини, звісно, відпустила
У короні з диво-подарунків.
У рідному краї
Шумлять водограї,
До неба смерічки,
У хмар білі щічки.
У рідному краї
Цвiтуть молочаї,
Зірки, як родзинки,
Колиби – хатинки.
У рідному краї
Найкращі врожаї,
Трава соковита,
Дощі, мов із сита.
У рідному краї
Ще й вітер співає
Пісні солов’їні
Моїй Україні!
Я люблю, коли в наряді білому
Гори, скелі, верховинські хащі.
Хоч без ліку міст у світі цілому,
Та для мене Хуст лише найкращий.
Милі серцю ріки з водоспадами,
Едельвейси, папороть, багаття,
Та зірки, що світяться гірляндами
І, звичайно, рідне Закарпаття.
Наша мова зветься солов’їною,
Прапор – жовта стрічка у блакиті.
Я пишаюсь дуже Україною,
Бо живуть в нас люди працьовиті.
Жив собі в горах парубок. Як його звали – ніхто точно не знає досі. А керував краєм у ті далекі часи підступний Правитель Лісу. Він заманював людей у хащі і відбирав статки. Одного разу хлопчина повертався із ринку, де продав останню сорочку, щоб купити хліба старенькій хворій матері. От Лісовик і напав на нього. Та парубок був відважним і відбив атаку хазяїна гір.
– Як тебе звуть? – запитав він хлопця.
– Не скажу. Як відгадаєш, забирай усе, що маю, але якщо ні, то ти віддай мені своє майно, – усміхнувся юнак.
– Гаразд, – погодився Правитель Лісу і почав розмірковувати. – Він хоробрий, умілий, сміливий, терпеливий. Якщо взяти перші літери із цих слів і скласти докупи, то вийде – ХУСТ.
– Ні, – весело сказав парубок, але мені сподобалось це ім’я.
Розлючений володар вирвав із корінням дуба і хотів його скинути на хлопця, але юнак мав надприродною силу і перехопив дерево у повітрі та скинув на Лісівника. Ледь вибрався хазяїн цієї місцини з-поміж гілок і, налякавшись, втік в угорські степи.
Наступного дня хлопчина взяв кількох товаришів, і вони разом розшукали скарби Правителя Лісу та роздали всім краянам. З того часу люди почали називати місцевість, де це трапилось Хустом. А згодом серед лісу виросло ціле місто, оточене з усіх сторін горами. Більше ніколи злий господар не навідувався до колишніх володінь.
*Це казка, не легенда і не реальна історія.
.
Хустське літературно-мистецьке об’єднання "Верховинська плеяда"
© 2024 Хустське ЛМО "Верховинська плеяда" · RSS записів · RSS коментарів