Тетяна Іваненко – Разлился туман молоком

Разлился туман молоком

 

Разлился туман молоком,

В нем утренний свет утонул.

И ветер проворным щенком,

Мне преданно лапу лизнул.

Ускорил февраль свой пробег,

За полем рассвет бледнолиц.

Смотри, умирающий снег,

Природа стряхнула с ресниц.

 

 

Тетяна Іваненко – Затихає, замовкає злива…

        Затихає, замовкає злива…

 

Затихає, замовкає злива.

Лине пісня тиха й боязка.

Заховався вітерець грайливо

В пишноцвіт духмяного бузка.

 

Неба погляд – нескінчено – синій,

Кличе мрію трепетну в політ.

Я щаслива, друже, бо й до нині

Дивлюся закохано на світ.

 

 

Іван Бедек – Повертаюся від брата

Повертаюся від брата

 

Йде поважно осінь з поля,

Вітер тіло пробира,

Край доріг тремтять тополі

Й моє серце завмира.

 

У долинах села мріють,

Чорні смуги на стерні

Від осель в очах біліє –

Мрійно й затишно мені.

 

Наче справ було багато –

Але з ними розквитавсь.

Повертаюся від брата,

У якого гостював.

 

 

Мов з дитинства повертаюсь

І так боляче мені,

Що років багато маю,

Та радію знов весні.

 

 

Іван Бедек – Коли на шлях мій удовичо

Коли на шлях мій удовичо

 

Коли на шлях мій удовичо

Негараздів наллється злив,

В підпору я собі покличу

Прадавній співанки мотив.

 

Із ним віками верховинці

До світла правидного йшли,

Щоб роді їхнього й билинці

Завжди щасливі дні були.

 

Й не забув ніхто в цім краю

Його співучої краси ,

Бо як смереки вигравають,

Людські не можуть голоси.

 

Дзвінка он й осені палітра

Знялась мажорамив політ…

І запахів гойда повітря

Цілющих трав на цілий світ.

 

А на високу полонину

Вівчар трембітою зове,

Щоб в трепеті гірської сині

Єство відчулося твоє…

 

Ми всі з Карпат, й від Бога значить,

І хочби й в Космос ти поліз,

До співанки поверне вдача

Намилуватися до сліз.

 

 

Іван Бедек – Отчий дім

Отчий дім

 

Там, де синьо навкруги

Істрункі смереки –

Отчий дім мій дорогий

Із гніздом лелеки.

Спів трембіти лине з гір

І світає обрій.

Кличе серце Синевир,

Лагідний і добрий.

Й знов питляє по плаю

Із світів дорога –

Я вклонятися іду

Отчому порогу.

 

 

Василь Білич – Вирок

Вирок

 

Горю вогнем. В погоні сили трачу.

Феєрія хмільних весняних днів

То радістю повнить, то безпричинним плачем,

Рве серце із грудей пташиний переспів.

 

Шаліють цвіркуни в килимовому лузі,

Неспокоєм тремтить в’юнковий Чумацький шлях…

Натягнутій струні подібний, у напрузі,

На зірку найяснішу полюю в небесах.

 

Вступив у силу вирок – приречений кохати!

Розбуджені чуття палкий вогонь жене.

Їх зірці вогневій під силу вгамувати,

У зустрічний вогонь зануривши мене.

Василь Білич – Діамант

                     Діамант

Наче стрічка, в’ється Тиса

По розплетених косах

Між смарагдові ялиці

В шитих бісером лугах.

Срібнострунні води линуть,

В танці хвилі запальні.

Коломийки, полонини,

Солов’ї – і ті хмільні!

Дзвони чутні кришталеві

На вершинах синіх гір.

Юний голос королеви,

Що полонить душі й зір.

Хто хоч раз побочив Тису –

Діамант моїх Карпат,

Буде нею вічно снити

І вертатися стократ!

 

 

 

Тетяна Іваненко – Тёплый дождь июльский…

Тёплый дождь июльский…

 

С дуновеньем ветра

В дом влетит прохлада.

Давних клятв беспечность

Вспоминать не надо.

Тёплый дождь июльский

Хлопает в ладоши.

Ты его запомни

Чистым и хорошим.

А букет ромашек

На столе в гостиной

Станет тайной нашей

Светлой и невинной.

Разговор наполним

Нужными словами,

И прочнее чувства

Будут между нами.

 

Марина Штефуца – Нічна елегія

Нічна елегія

(з елементами розчинення)


Світ увечері, мов розмита пляма. Зникає раптом контур тіла клена, немов святе обличчя Авраама під порохом віків… Лиш стовбур-вена на місячній поверхні карб шукає. Гілляки, ніби щупальці ворсисті (довкілля же у Всесвіті безкає), дорога… Шлях Чумацький… весь у листі… Мозаїка галактик зовсім поруч… А може зі світил портрет Ван Гога уже хтось виклав. Чи ось там, ліворуч…пейзаж Гогена… Мрія босонога… з дитинства родом… не дає спокою… роси б ковтнути з рук Самого Бога…

Відкрита брама в ніч та в потойбіччя. Зника тривога. Відчуття виразні. Природи знаю добре всі наріччя, тому так милі хащі непролазні. У келії печерній фрески дивні. І вальс Шопена ехом лине всюди. Виконує струмок медитативні мелодії… та їх не чують люди…

Гірська волога в сутінках найкраща! Гортають свій Псалтир посеред лісу ченці-вітри…. при тому спокій лащать…  крізь мох, як крізь надірвану крізь завісу… Молитва щира. Тане свічкамовчки. Багаття зомліває загадково… В повітрі сон… Він є отим місточком, що дух єднає з Вічністю… частково. Сльоза лягає на мелісу. Щастя! Як гармонійно все в природі! Диво! Тінь голуба вдягаю на зап’ястя… браслетом буде… Гарно і звабливо!

Не тисне очі пітьми чорна стрічка, хоч може тільки ранок її зняти струною сонця. Звичка споконвічна… Орнамент ароматів хвої й м’яти нанизано на звивини, на скельця свідомості… На жаль, не передати нащадкам запах… що в масштабі серця – оздобасправжня, мов ікони шати. І насолода – жити… в кожній миті!Грааль  зірковий хочеться дістати, вустами відтворити соковиті плоди кохання… та свої Карпати… Торкнутись неба жадібко руками… А там політ… свобода… невагомість… нікого не обмежено роками… а кредо існування – невгамовність…

У тексті розчинено вірш:

Розмита пляма. Контур тіла клена…
На місячній поверхні карб. Дорога?
Потрет Ван Гога? Чи пейзаж Гогена?

Відкрита брама в ніч. Зника тривога
У келії печерній. Вальс Шопена
Виконує струмок… гірська волога.

Гортають свій Псалтир посеред лісу
Ченці-вітри. Молитва. Тане свічка
Багаття.  Сон лягає на мелісу,
Як тінь. Не тисне очі чорна стрічка.

Орнамент ароматів хвої й м’яти
В масштабі серця – справжня насолода!
Грааль зірковий хочеться дістати,
Торкнутись неба! Там політ… свобода…

А у вірші розчинено японський сонет:

Розмита пляма.
На місячній поверхні
Потрет Ван Гога.

Відкрита брама.
У келії печерній
Гірська волога.

Псалтир посеред лісу,
Молитва. Свічка.
Лягає на мелісу
Тінь. Чорна стрічка.

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Валентина Шебела – Синевир

Синевир

 

Зоря лише відкрила очі

І засвітила небокрай

Завжди буваю тут охоче

Як приїзджаю в рідний край.

 

Смерічки прикрашають обрій,

Ще хмарки сплять в ярах між гір

Й багаттям відблиску жевріє

Краса Карпатська – Синевир.

 

Струмки джерельні без зупинку

Несуть наснагу між зворів

З’єднаймося, хоч на хвилинку,

З митцем, що цю красу творив.

 

І гомін пташок полохливих

Гучніший від усіх пісень

І тать миттєвостей жахливих

Віщують нам чудовий день!