За окошком снежинки – искристая сказка –
Беспокойных снежинок рой.
В тёплой комнате кот с опаской
Наблюдает за этой игрой.
А снежинки безудержно, смело
В дивном танце кружась дотемна
Свой узор, ослепительно-белый,
Оставляют на стёклах окна.
Якось ранком на зорі
сонечко грайливо встало,
розчесало промінці –
На роботу поспішало.
Піднімали голівоньки
Проліски біленькі:
-Добрий день, весно-красна,
Завітай до нас, будь ласка.
А весна, мов дівчина,
Розкішна й запашна
Одягнула сарафанчик
Із конвалій і бузку.
Пішла гуляти полем,
Лісами і струмочками,
Розквітло все навколо
Ромашками й дзвіночками.
Сонце посилає
Золоте проміннячко,
Ніби казка наяву,
З’явилось тепле літечко.
Проводжали весну красно,
Запросили на танець,
Червоні маки, блакитні волошки
Медозілля і чебрець.
3D, с элементами растворения
В горах становится любой мыслителем и мимом,
Искателем пророчества, кочевником да магом…
Туда идёшь ты, как домой… к родителям любимым…
И там остаться хочется отшельником Сантьяго…
А сотни певчих голосов негаданно-нежданно
Творят одну симфонию имперскую отменно.
Благоухание лесов, как ладана, дурмана,
Воссоздаёт гармонию вселенскую мгновенно…
Костёр ажурный лечит стресс, депрессию, волненье
Наедине с природою божественной… мистичной…
Тропинки – в глубину небес… в импрессию… в прозренье…
Душа полна свободою естественной… первичной…
По пояс тучи, как трава, игривая нередко…
Ручьи сверкают прядками кудряшечек прекрасных…
На скалах – ветра тетива незримая, барсетка…
И звёздочки охапками… ромашечек алмазных…
В тексте растворено два стихотворения:
1.
В горах становится любой мыслителем,
Искателем пророчества, кочевником…
Туда идёшь ты, как домой… к родителям…
И там остаться хочется отшельником…
А сотни певчих голосов негаданно
Творят одну симфонию имперскую…
Благоухание лесов, как ладана,
Воссоздаёт гармонию вселенскую.
Костёр ажурный лечит стресс, депрессию
Наедине с природою божественной…
Тропинки – в глубину небес… в импрессию…
Душа полна свободою естественной…
По пояс тучи, как трава игривая…
Ручьи сверкают прядками кудряшечек…
На скалах – ветра тетива незримая…
И звёздочки охапками… ромашечек…
2.
В горах становится любой
Искателем пророчества…
Туда идёшь ты, как домой…
И там остаться хочется…
А сотни певчих голосов
Творят одну симфонию…
Благоухание лесов
Воссоздаёт гармонию.
Костёр ажурный лечит стресс
Наедине с природою…
Тропинки – в глубину небес…
Душа полна свободою…
По пояс тучи, как трава,
Ручьи сверкают прядками…
На скалах – ветра тетива
И звёздочки охапками…
12 ноября 2012
3D, у техніці розчинення
у всі стежки вростає грудень… ожеледиця…
співа благально хуртовина власну арію…
а після ночі знову будень майже хреститься…
ховати сльози я повинна для гербарію…
зриває зорі передранок постреальністю…
на склі віконця – всесвіт цілий у проекції…
сніжинки схожі на прочанок натуральністю…
струмочок, наче скам’янілий… від ін’єкції?
зима стривожено і різко рве умовності…
гортає віщі сни над гаєм арфа місяця…
немає мрій… порожнє ліжко… геть коштовності!
далеко ти… душа вмирає… небо світиться…
У тексті розчинено вірш:
у всі стежки вростає грудень…
співа благально хуртовина…
а після ночі знову будень…
ховати сльози я повинна…
зриває зорі передранок…
на склі віконця – всесвіт цілий…
сніжинки схожі на прочанок…
струмочок, наче скам’янілий…
зима стривожено і різко
гортає віщі сни над гаєм…
немає мрій… порожнє ліжко…
далеко ти… душа вмирає…
3D, у техніці зіставлення
Світанок у вазі знов миє руки-перли,
Уявно співа зі степом монах, мандрівник-вітрисько…
На сонці не плями – кров журавлів померлих…
Хмарин, що тримають небо сьогодні колиска низько…
Спинити не може мить листопад холодний,
Хронографа стрілка вістрям осінні рахує зливи…
У мушлі диск-місяць спить на краю безодні,
Накритий кленовим листям туман походжає сивий…
У квітів давно стійкі гормональні зміни,
Симптоми некрозу шкіри у трав, ретро-гра в мовчанку…
Дороги ведуть вогкі в ліс, де скелі-стіни,
До мрій, до молитви, віри душа щиро прагне зранку…
У тексті розчинено два вірші:
1.
Світанок у вазі знов
Уявно співа зі степом,
На сонці не плями – кров
Хмарин, що тримають небо…
Спинити не може мить
Хронографа стрілка вістрям…
У мушлі диск-місяць спить,
Накритий кленовим листям
У квітів давно стійкі
Симптоми некрозу шкіри…
Дороги ведуть вогкі
До мрій, до молитви, віри…
2.
Миє руки-перли
Монах, мандрівник-вітрисько…
Журавлів померлих
Сьогодні колиска низько…
Листопад холодний
Осінні рахує зливи…
На краю безодні
Туман походжає сивий…
Гормональні зміни
У трав, ретро-гра в мовчанку……
В ліс, де скелі-стіни,
Душа щиро прагне зранку…
3D, у техніці розчинння
За гранню неба прірва… невідомість… СЛЬОЗЯТЬСЯ ВІЧКИ… серце плаче… кров’ю… І ТИСНЕ ОПІВНІЧЧЯ на свідомість… Молюся Богу з вірою… любов’ю… ХОВА У ВАЗІ СИЗА МЛА КОРІННЯ, а місяць гладить променем діброви, одежа до снаги йому осіння, закони Ома та світобудови… ЗАСОХЛІ АЙСТРИ ПАХНУТЬ ПОТОЙБІЧЧЯМ, а кожна книжка – пальцями твоїми… Як подолати вічне протиріччя між пам’яттю та мріями своїми? НА ТІЛІ СВІЧКИ ТІНЕЙ ТРІПОТІННЯ… Нагадує вогонь червону мушлю для передбачень або ворожіння… Вроста самотність міцно в хвору душу…
А ВІТЕР ГРАЄ, НАЧЕ ПАГАНІНІ, на вітах клена… вміло та відверто… і ноти залишає на камінні… І ПРОСИТЬСЯ ДО ХАТИ… дуже вперто… стоїть у две;рях прямо, ЩОБ ВІДЧУТИ ОСТАНКИ ЛИСТЯ ТА ТЕПЛА В КАМІНІ… За мить жаги – дві вічності спокути… у відчаї, у марнім голосінні… в мені чуття незаймане… безкрає… ЦЕ ПРИСТУП АСТМИ? ЧИ КОХАННЯ ПУТИ? Повітря раз-у-раз не вистачає…. Жадаю тільки… просто поруч бути…
Ковтати марно ліки натуральні… Бо пристрасть не лікують ескулапи. ВСІ СХОДЖЕНО ДАВНО СТЕЖКИ; АСТРАЛЬНІ… чуття же не наносяться на мапи… ДЕ Ж ТИ ТЕПЕР?.. пече журба судини, усі думки безрадісні… ПЕЧАЛЬНІ… Схвильовано ВІДСТУКУЄ ХВИЛИНИ СТАРИЙ ГОДИННИК НА СТІНІ У СПАЛЬНІ…
ДЕКОР КІМНАТИ – літери із віршів, я ВСІ ТВОЇ СВІТЛИНИ… зберігаю… Та з кожним днем мені все гірше… гірше… Живу… чи животію? Лиш конаю… МАЛЮЮ ЗОРІ НА ВІКНІ ОВАЛЬНІ… за принципами Вінсента Ван Гога… НЕСИЛА СПАТИ. Штори вертикальні, як грива у коня-єдинорога.
А БІЛЬ ІЗ СЕРЕДИНИ… невгамовний… Були ж у нас стосунки ідеальні… Ти – мій пророк, апостол, скарб коштовний… Тебе чекаю досі в сповідальні…
У тексті розчинено сонет:
СЛЬОЗЯТЬСЯ ВІЧКИ. Тисне опівніччя.
ХОВА У ВАЗІ СИЗА МЛА коріння.
ЗАСОХЛІ АЙСТРИ пахнуть потойбіччям.
НА ТІЛІ СВІЧКИ тіней тріпотіння…
А вітер грає, наче Паганіні,
І проситься до хати… щоб відчути
ОСТАНКИ ЛИСТЯ ТА ТЕПЛА в каміні….
ЦЕ ПРИСТУП АСТМИ? Чи кохання пути?
Всі сходжено давно стежки; астральні…
Де ж ти тепер?.. Відстукує хвилини
СТАРИЙ ГОДИННИК НА СТІНІ у спальні…
ДЕКОР КІМНАТИ – всі твої світлини…
МАЛЮЮ ЗОРІ НА ВІКНІ овальні…
НЕСИЛА СПАТИ. Біль із середини…
У сонеті розчинено ЯС:
Сльозяться вічки…
Хова у вазі сиза мла
Засохлі айстри.
На тілі свічки
Останки листя та тепла…
Це приступ астми?
Старий годинник на стіні –
Декор кімнати.
Малюю зорі на вікні,
Несила спати.
3D, у техніці розчинення
Гортає листя різко жовтень, як часопис,
Похмурий ранок пильно дивиться у вічність…
Молитва чиста – це пісень моїх живопис…
Душі уламок розбиває навпіл дійсність…
Птахи принишкли, відчувають прохолоду…
Синдром застуди, певно, в сонячного диска…
Дощі-опришки видозмінюють природу,
Гуляють всюди, не потрібна їм прописка…
А ріки шумно гомонять поміж собою…
Ждуть сон тривалий всохлі трави на газоні…
У місті сумно… гірко плачу за тобою…
Юрба… вокзали… і самотність на пероні…
Гортає листя жовтень… Сизі хмари низько…
У скверах осінь тче з туману скатертину,
Разок намиста із квіток зрива вітрисько…
Знайти б наосліп… до країни мрій стежину…
Розчинений вірш:
Гортає листя
Похмурий ранок…
Молитва чиста –
Душі уламок…
Птахи принишкли…
Синдром застуди?
Дощі-опришки
Гуляють всюди.
А ріки шумно
Ждуть сон тривалий…
У місті сумно…
Юрба… вокзали…
Гортає листя
У скверах осінь…
Разок намиста
Знайти б наосліп…
Трапилась біда
У метелика:
Він зламав крило
Біля скверика.
Небо почало
Дощем плакати,
Вітерець стогнав
Поміж маками.
А метелик ліг
Землі в ліжечко.
Відчувало біль
Навіть літечко.
Та хлопчина біг
За веселкою,
Заліпив крило
Він наклейкою.
І метелик знов
Диво-феєю
Закружляв собі
Над алеєю.
Осінь фарбує світ
Пензлем своїм барвистим,
Листя спадає з віт,
Ранок стає імлистим.
Вчаться дощі стрибать
З неба на міст, бруківку,
Знову птахи летять
В дивну свою мандрівку.
Осінь зриває квіт,
Вітер гуля опришком.
Дивиться з хмар, як кіт,
Сонце руденьке нишком.
Дощик тихо плаче,
Всюди сльота.
Райдуга, неначе
Кладка свята.
Буря десь у серці
Здавлює гнів.
У одній веселці
Сім кольорів.
Хмара, ніби лебідь,
Лине в політ,
Коромисло в небі
Скрашує світ.
Сонце у люстерці
Між берегів.
У одній веселці
Сім кольорів.
Біля стежки скраю
Яблуні квіт.
Стрічечка із раю –
Бога заві́т.
Покажу я неньці
Диво віків,
Бо в одній веселці
Сім кольорів.
.
Хустське літературно-мистецьке об’єднання "Верховинська плеяда"
© 2024 Хустське ЛМО "Верховинська плеяда" · RSS записів · RSS коментарів