Поетична «Ноша» Василя Білича

Як відомо, актуальний розвиток творчості є невід’ємним від образу митця і його сутнісних  орієнтацій, які домінують у творах. Екзистенції (сенс життя, смерть, табу тощо) презентують творчу особистість в психологічному масштабі, коли результати духовної праці постають як осмислення митцем свого існування, відносин між основними подіями життєвого шляху. Взагалі, індивідуальна сфера в значній мірі визначається власними переживаннями автора, складною інтеграцією свідомих та неусвідомлюваних тенденцій і уявлень про соціальну бажаність-небажаність, і є одним з найважливіших джерел формування творчої мотивації і спрямованості до самовираження за допомогою художнього образу. Саме ці явища простежуються у новій збірці віршів Василя Білича «Ноша», що нещодавно побачила світ в ужгородському видавництві «Карпати».

Автор ніби вихлюпує на «полотно» тексту сюжетні замальовки буття, переломлює через своє життя власний мікрокосмос сьогодення, за допомогою уяви і власних ідеалів відображає події, враження і факти, взяті з дійсності.

Відразу зупинюсь на оцінці оформлення книги (ілюстрації – І.Бугір, А.Венгринович ), оскільки завдяки обкладинці ми приблизно усвідомлюємо, чим є для нас збірка, готуємося до сприйняття певних художніх образів, мови, стилістики. Книгу приємно тримати у руках − візуальні відчуття також відіграють свою роль у підсвідомій налаштованості на сприйняття та формують художню установку.

Я дуже вірю в те, що кожний митець − це своєрідний камертон з чистим звуком, по якому йдуть вібрації «загальнолюдських» ментальних інструментів, через своєрідне «лікування» та візуально-слухову стимуляцію друкованими рядками віршів нашої душі та совісті.

І саме це намагається довести наш земляк у вірші «Із тихих слів»:

Із тихих слів народжуються бурі,

З громади хмар ідуть дощі малі.

Автор через веде читача через простір власної душі: через самоаналіз, самоідентифікацію, самосприйняття… Адже початкова ідея митця, втілена у художньому образі, розгортається у свідомості сторонньої людини. Через свій творчий мікроскоп  серця Василь Білич намагається дослідити довколишню дійсність, оточуючих:

Якщо людину хочеш взнати,

Зроби можливість їй реальну

Людьми і грішми керувати.

Вся сутність вилізе сакральна,

Що вміла глибоко ховатись.

(«Якщо людину хочеш взнати»)

Взагалі, проникнення автора в колективне підсвідоме, робота з архетипами − одне з головних завдань сучасного поетичного мистецтва, коли ліричний герой трансформується в образи, відображені у народній творчості, міфології, фантазуванні.

Тінь Евтерпи – музика жива

У струмочках в’ється гомінливих,

А із вуст зриваються слова

І дзвенять поезії мотиви.

(«Відтінки»).

Звичайний краєвид під пером В.Білича постає дивовижно прекрасною картиною, що наповнена казково-чарівними мелодіями. Мелодійність досягається за допомогою відповідної ритміки, повторів, асонансів, алітерацій. У вірші “Грудневий етюд” відчуваємо гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи. Поезія пронизана молодечою жагою життя, щасливими сподіваннями. Чудовий пейзаж змальований дбайливо підібраними одна до одної фарбами. Ліричний герой, захоплений красою рідної землі, щасливий від єднання з цим чудовим гармонійним світом, що сповнений благодатних почуттів.

Музикою ясна днина

Дзвінко ллється у вікно.

Сніг іскриться в полонинах –

Сонцем пране полотно.

Учорашній день похмурий

Ніч сховала у зворах.

Голосисті трубадури

Кукурікають в дворах.

Любов до рідної землі, до Батьківщини виливається у В.П.Білича віршах «Нам Бог державу дав – Вкраїну», «Копашнево», «Моя Олександрія» тощо.

Воістину, мов на долонях гір

В садах село буяє і зроста.

Всім намірам лихим наперекір –

Для праведного торжества життя.

(«Копашнево»)

Особливою у Василя Білича є інтимна лірика. Вірші наповнені жагою, еротизмом, юнацьким шалом, багаті внутрішніми відчуттями.  Стрибкоподібна інтонація дуже природна для поетичного мислення автора. Переривчате дихання тут є рисою поетики. Поет наказує сам собі обривати фразу, дрібнити інтонацію, щось опускати в міжрядковий простір. Підтекстова праця асоціацій безперервна, диктується почуттям ліричного героя, і є проявом його душевного багатства. Жінка у майстра пера і ласкава, і печальна, і таємнича, і прекрасна…

Загадкова. Дивна. Незбагненна!

Й лагода, і ніжність, і тепло.

Велич моря, рік могуть недремна

І кермо житейське і весло.

(«Незбагненна»)

Загалом збірка вміщує чотири  розділи. Перші два: «По сіль», «По наснагу» в основному складаються з філософських поезій-роздумів, третій – «Вино самотності» – це вірші про кохання і останній – «Рецепт довголіття» – це жартівливі твори, гуморески.

Короткі веселі вірші у стилі Омара Хайяма є справжньою родзинкою видання.

Розбитий вщент сервіз –

Істерика до неба,

Струмки бурхливі сліз –

Бажання без потреби.

(«Каприз»)

В римованих рядках для читача – яскрава палітра почуттів і відверті елементи гумору та іронії.

«Простір у В.Білича реальний, насичений, об’ємний, придатний  для життя. Цей простір – ніби світлина чи кінофільм – постійно перебуває перед очима поета. Можливо, тривале перебування поза рідно краєм привело до такої детальної точності у відтворенні картин-пейзажів природи батьківщини», – зазначає у передмові до «Ноші» видавець Сергій Гайдук.

І, наостанок, хочеться побажати В.П.Біличу легкого пера, творчої наснаги та нових поетичних збірок.

Марина Штефуца.