Василь Білич – В долонях гір…

vid-s-zamka-na-r-tisa-i-g-hust

В долонях гір…

 

Присвячено 925-тій річниці м. Хуст

 

В долонях гір під небом синім,

Де Ріка Тису доганяє,

Престольне місто Верховини

Тисячолітнє всіх вітає.

 

Колиска прапведного духу,

Вогонь надій і віри дзвін,

Мрій животворних медовуха

Від темних сил – міцний заслін.

 

Усе лихе, що нас не вбило

За промайнулі сотні літ,

Снаги давало Хусту й сили,

Щоб дивувати цілий світ.

 

Карпатська Січ і Красне поле,

Гори Замкової могуть,

Немов нитки червоні в долі

У міста рідного цвітуть.

 

Нехай життя під небом синім

В долонях гір, в обіймах рік,

Нутрує в грудях Верховини

Допоки Сонця в небі вік.

 

© Copyright Василь Білич 2015

Василь Габорець – Могила січовика

Могила січовика

 

За селом, у полі, біля річки
посадив хтось дві стрункі смерічки,
А між ними хрест поклав високий,
Що стояв край шляху одиноко.
Під хрестом виднілась чорна брила
І барвінком вквітчана могила.
Повідали, бо в броні за волю
Січовик поліг там серед поля.
В матері він був одна-єдина
Дорога кровиночка-дитина.
Прийде мати, з горенька поплаче,
Тільки чорний ворон десь закряче,
Та ще тишком-нишком, серед ночі,
Лились рясно слізоньки дівочі.
А як вранці сонечко засвітить,
Запашніють на могилі квіти
Та про мужню душу молодечу
Щовесни там солов’ї щебечуть.

 

© khustlit 2013

Іванка Сабадош – У рідному краї

У рідному краї

У рідному краї
Шумлять водограї,
До неба смерічки,
У хмар білі щічки.

У рідному краї
Цвiтуть молочаї,
Зірки, як родзинки,
Колиби – хатинки.

У рідному краї
Найкращі врожаї,
Трава соковита,
Дощі, мов із сита.

У рідному краї
Ще й вітер співає
Пісні солов’їні
Моїй Україні!

 

 

Іванка Сабадош – Я пишаюсь дуже Україною

Я пишаюсь дуже Україною

Я люблю, коли в наряді білому
Гори, скелі, верховинські хащі.
Хоч без ліку міст у світі цілому,
Та для мене Хуст лише найкращий.

Милі серцю ріки з водоспадами,
Едельвейси, папороть, багаття,
Та зірки, що світяться гірляндами
І, звичайно, рідне Закарпаття.

Наша мова зветься солов’їною,
Прапор – жовта стрічка у блакиті.
Я пишаюсь дуже Україною,
Бо живуть в нас люди працьовиті.

 

Іванка Сабадош – Хуст

Хуст

 

Жив собі в горах парубок. Як його звали – ніхто точно не знає досі. А керував краєм у ті далекі часи підступний Правитель Лісу. Він заманював людей у хащі і відбирав статки. Одного разу хлопчина повертався із ринку, де продав останню сорочку, щоб купити хліба старенькій хворій матері. От Лісовик і напав на нього. Та парубок був відважним і відбив атаку хазяїна гір.
– Як тебе звуть? – запитав він хлопця.
– Не скажу. Як відгадаєш, забирай усе, що маю, але якщо ні, то ти віддай мені своє майно, – усміхнувся юнак.
– Гаразд, – погодився Правитель Лісу і почав розмірковувати. – Він хоробрий, умілий, сміливий, терпеливий. Якщо взяти перші літери із цих слів і скласти докупи, то вийде – ХУСТ.
–  Ні, – весело сказав парубок, але мені сподобалось це ім’я.
Розлючений володар вирвав із корінням дуба і хотів його скинути на хлопця, але юнак мав надприродною силу і перехопив дерево у повітрі та скинув на Лісівника. Ледь вибрався хазяїн цієї місцини з-поміж гілок і, налякавшись, втік в угорські степи.
Наступного дня хлопчина взяв кількох товаришів, і вони разом розшукали скарби Правителя Лісу та роздали всім краянам. З того часу люди почали називати місцевість, де це трапилось Хустом. А згодом серед лісу виросло ціле місто, оточене з усіх сторін горами. Більше ніколи злий господар не навідувався до колишніх володінь.

*Це казка, не легенда і не реальна історія.

 

 

Марина Штефуца – Хуст

Хуст

 

Наш стяг – колір неба та барви пшениці,
Пісні закарпатські лунають із вуст.
Чотири вкраїнські на мапі столиці:
То – Київ, Львів, Харків та гордий наш Хуст.

Монгольська орда нас тримала в облозі,
Та вільний народ не позбавити крил.
Ми чесно живем. Наша віра – у Бозі.
Господь додає і відваги, і сил.

Ми з цегли чуттів будували країну,
Хрестила любов її кров’ю в серцях.
Дізнався весь світ про Карпатську Вкраїну,
Бо мужність бійців – до звитяжності шлях.

Руїни фортеці – історії свідки,
Минулого тіні на схилі крутім.
Усі тут рідня, наче дерева вітки,
Ми не забуваємо батьківський дім.

 

© Copyright Marina Aldon 2012