Серце і віра…

Серце і віра,
Безвихідь – надія,
Сльози і біль,
Зима – заметіль.

Пам’ять і вічність,
Цілунок – ніжність,
Гріх і бажання,
Весна – це кохання.

Щастя й хвилина,
Мати – дитина,
Думка і розум,
Літо – це грози.

Любов і душа,
Ніч – тишина,
Зависть й ненависть,
Осінь – це старість.

Помста

Вони не знали, що знайомство
Скінчиться їхнє так фатально,
Що доля їм готує помсту,
Яку здійснить вона негайно.

Ця зустріч була зі звичайних
У барі чи кафе, симпатія взаємна,
Що у кохання переросла у них,
Яке вони плекали так даремно.

І ось вже до весілля місяць може,
Весільна сукня біля неї на сидінні,
Яка ж вона щаслива, бачиш Боже,
Немов та вишня, що живе в цвітінні.

І мчать вони додому швидко-швидко,
Лише туман їм заважає сірий,
Що застеля дорогу і аж гидко,
Бо дощ рясний не зна своєї міри.

Він на секунду повернувсь до неї,
Щоб посмішку подарувать чарівну
І раптом віз із кіньми миті цеї
Їм перервав життя дорогу рівну.

Відкривши очі, він побачив маму,
Яка благала: ”Ти борися, сину,
Але, на жаль, твоя кохана …
Та я без тебе теж загину!”

Повіки стислись, мокрі і болючі,
В уяві її посмішка остання,
Вина за її смерть у серці мучить
І жить нема ніякого бажання …

Половина

Хтось у душу, як в кишені,
А думки всі поголені,
Серце геть глухе на доторк,
В ньому тільки синій морок.

День не день і ніч не ніч,
Спогад каплею із віч,
Дороге вино й свічки,
З вуст палкі слова-річки.

Всередині повний хаос:
Не забулось все, що зналось,
Так іде ота людина,
Що дійсно серця половина.

Самогубство

Краса – це вбивча сила,
Та ти хотів її!
Вона тебе і вбила,
Забрала мрії всі.

Зачерствіла душа тепер,
Загасли сині очі,
Ти, як романтик уже вмер,
Ти більше жить не хочеш.

Та й все життя – це лиш дорога
Додому, на роботу й навпаки…
Летить без зупинки швидка допомога,
Хтось плигнув з вікна на бруківки куби.

                      Аборт

Вона погодилася вбить життя,
Яке жило у ній і її серце чуло.
Було якесь в нього передчуття,
Коли раптово щось тянуть почало.

І зі всієї сили він кричав до неї,
І опирався зовнішньому впливу,
А їй тієї миті снилась фея,
Як життя обривали її “диву”.

Наркоз пройшов й коханий з нею,
Проблема зникла, все окей,
З усмішкою згадала вона фею,
А у відерці несли “диво” повз дверей