Поезія

В поезії, як у раю,

Усе можливе і прекрасне.

В ній світ душею впізнаю,

Його минуле і сучасне.

В поезії – і я жива,

У ній дума моя бесмертна,

У ній радіє вся Земля,

Бо пам’ять та, ніким не стерта.

В твої роковини

Пам’яті батька

Пройшли роки і вже не мало,

Це двадцять літ і стільки ж зим,

Зла смерть прийшла, тебе нестало,

А ти таким був молодим.

І лились сльзи, плач і стогін…

І крик душі, як грім лунав.

Поміж людьми проходив гомін

Що дітей малих лишав.

Земля накрила твоє тіло,

Дні пролітали, дні і шли,

А серце матері боліло,

Сини й доньки твої росли.

Так, доля зла не жартувала

Я їй ніколи не прощу

За те, що батька я не знала,

Що сиротою я росту.

Та що ж дитина розуміє!?

Хто їй зуміє пояснить,

Що смерть нікого не жаліє,

І свічка вічно не горить.