Про нас
Хустське міськрайонне літературно-мистецьке об’єднання “Верховинська плеяда”
Творчість членів Хустського міськрайонного літературно-мистецького об’єднання “Чиста криниця”, що вже більше півстоліття працює при міськрайонній газеті “Вісник Хустщини”, сповнена мотивами любові до рідного краю, його чарівної природи, працьовитих і чистих господарів гір, полонин, людей, які безмежно люблять свій край, бережуть його, гордяться ним.
Протягом усіх років об’єднання було і є доброю літературною школою для молоді, загартувало і виростило цілу плеяду талановитих літераторів.
Літстудія була заснована восени 1950 року минулого століття поетом Миколою Рішком, нині покійним, а тоді вчителем міської семирічної школи. Ініціативу Миколи Рішка підтримав тодішній редактор районної газети Михайло Дашковський, який сприяв роботі об’єднання. На першому засіданні в його присутності головою літстудії обрали поета Миколу Рішка. Першими членами літературного об’єднання стали вчителі, працівники державних установ, студенти середніх спеціальних навчальних закладів, які потягнулись до літературної творчості. Прийшли сюди і колишні літстудійці Хустської гімназії – Дмитро Лазар та Василь Вучкан, а також викладачі Хустського лісотехнікуму Переверзєв і Берг.
Об’єднання запрацювало плідно, результативно, дало про себе знати. Тому, закономірно, почало поповнюватись новими членами. До його роботи прилучились літератори Юрій Керекеш, Юрій Шкробинець і початкуючий поет Василь Вовчок. Ось як згадує письменник Юрій Керекеш про життя Хустського районного літературного об’єднання:
“На початку п’ятдесятих років минулого століття я почав відвідувати заняття літературного об’єднання, що працювало при районній газеті. В той час через Нижній Бистрий, де працював у школі учителем, курсував (один раз на день тільки) автобус Міжгір’я – Ужгород. Добиратися в Хуст довелося тільки попутніми машинами і повертатися додому так само ніччю, а то й на світанку, але намагався побувати на кожному засіданні , бо проводилася там цікава робота для літераторів”.
Справді, для членів об’єднання літературні четверги стали корисною школою, захоплюючим занняттям, де юні літератори черпали для себе дуже потрібні знання. На одному з засідань читали й обговорювали оповідання “Парубкова дочка” Юрія Керекеша. Цей чудовий прозовий твір проаналізували детально, розглянули його сюжет, дали характеристику образу, звернули увагу на їх мовні особливості. Автор розповів про історію написання твору, роботу над ним. Кожен член літоб’єднання усвідомив, яким повинно бути оповідання, його побудова, сюжет, як мусять бути виписані образи. Виходив із засідання збагачений теорією літератури, надбанням знань, як треба працювати над прозовим твором малого жанру. Пізніше в обласному видавництві вийшла збірка оповідань “Парубкова дочка” Юрія Керекеша, де цей твір послужив назвою книжечки, що свідчить про високий художній рівень його написання автором.
Керівник об’єднання Микола Рішко належну увагу приділяв аналізу поетичних творів літстудійців. На засіданнях розглядали твори Юрія Шкрьобинця, тоді вчителя української мови та літератури Хустського медучилища, Дмитра Лазаря – працівника однієї з будівельних організацій, юного поета Василя Вовчка. Аналіз віршів був глибокий, зверталась увага на тематику поезій, наявність в них поетичних образів, вміння автора образно мислити, дотримуватись літературних поетичних законів. Кожне засідання було повчальним для членів літоб’єднання. Микола Рішко працював над поповненням об’єднання новими членами. Він відвідував навчальні заклади, зустрічався з учителями-філологами, студентами, учнями старших класів середніх шкіл. Саме Микола Іванович запросив брати участь у цій літературній школі Василя Вовчка з Хустського педагогічного училища, Олексу Монду та Івана Губаля з культосвітнього технікуму, Івана Боня – вчителя однієї з початкових шкіл м. Хуста, і найбільшою подією була поява на засіданні літстудії письменника Олександра Маркуша.
Після майже п’яти років роботи Миколу Рішка змінив на цій почесній посаді Леонід Брунько. Він працював кореспондентом в обласній газеті “Закарпатська правда” по Хустському регіону, куди входили також Тячівський та Рахівський райони. Літоб’єднання працювало регулярно, літературні четверги міцно увійшли в життя літстудійців. З ініціативи Леоніда Брунька в районній газеті “Ленінська првда” з’явилися літературні куточки, де друкувались обговорені твори літстудійців. Однак невдовзі його перевели на інше місце роботи, а звільнену ним посаду в обласній газеті зайняв Микола Васильович Рішко, який працював завідуючим відділу районної газети “Ленінська правда” і відвідував засідання літературного об’єднання. Його літстудійці й обрали своїм головою. Микола Васильович відзначався добросовістністю в роботі, відповідальністю за доручену ділянку роботи, високою культурою, хорошими організаторськими здібностями. Працював над розширенням програми роботи об’єднання. Він урізноманітнив життя літстудійців, за його рекомендацією запровадили зустрічі літераторів з читачами, на яких початкуючі автори зачитували свої твори. Перші такі іспити успішно склали в культосвітньому технікумі, в районній бібліотеці, на фетро-фільцевій фабриці та в середній школі №1. Задоволеними залишилися і слухачі, і літератори.
Микола Васильович працював над залученням до об’єднання нових членів. Кінцем п’ятдесятих років літстудію поповнили вчителі Дмитро Пристая, Борис Яценко з Ізи та Велятина, випускники шкіл Іван Хланта, Петро Попадинець, Іван Антонь з Копашнева та Хустської школи-інтернату, Ганна Сливка – робітниця фетро-фільцевої фабрики. Остання піднімала настрій літстудійцям читанням своїх коломийок з життя хустян, написання яких їй вдавалося досить добре. Тепер виступи членів об’єднання в трудових колективах стали частішими. Їх запрошували на літературні вечори в навчальні заклади. Літстудійці виступали перед студентами медичного училища, лісотехнікуму, старшокласниками школи-інтернату, зустрічались з робітниками взуттєвої та меблевої фабрик. Літстудійці почали практикувати проведення читацьких конференцій по виданих нових книгах закарпатських письменників. Так, у районній бібліотеці з цікавістю слухали читаці виступи літераторів про нову збірку поезій “Заграли струни” Миколи Рішка, а в міській бібліотеці – обговорювали видану повість “Мрійники” Олександра Маркуша. На обох конференціях були присутні автори книжок, що збагачувало проведені заходи.
Сприяли плідній роботі літературного об’єднання редактори газети, що прийшли після Микола Дашковського – Павло Надобенко, Михайло Гук, Іван Губаль, Іван Липчей. Вони знаходили час неодноразово бути присутніми на засіданнях літературного об’єднання, сприяли в публікації творів літстудійців на сторінках газети, підтримували культурно-просвітні заходи, які проводило літературне об’єднання.
З великою повагою до нових початкуючих авторів ставився письменник Олександр Маркуш. Він дуже уважну слухав читання ними своїх творів, із задоволенням виступав, позитивно оцінював творчість молодих, радив, підтримував, радів, коли чув з уст початківців гарну поезію чи оповідання. Олександр Іванович на початку п’ятдесятих років порекомендував літоб’єднанню делегувати в Ужгород на обласний зліт творчої молоді юного поета Василя Вовчка. Він побачив у ньому поетичні зернини таланту і був певний, що поезії Василя Вовчка на обласному зльоті будуть гідно оцінені. Так і сталося. Письменник проводив з членами літоб’єднання індивідуальні бесіди, не шкодував для цього часу. Іван Хланта та Дмитро Попадинець не раз проводжали Олександра Маркуша після засідання літоб’єднання додому. Їхні проводи були наповнені цікавими спогадами письменника про свою літературну діяльність, зустрічі з героями своїх творів, роботами над редагуванням молодіжного журналу “Наш рідний край”. Бувало не раз Іван Хланта та Дмитро Попадинець і заночували в Олександра Маркуша, бо додому, в Копашнево, у пізній вечірній час не мали чим добратися. Олександр Іванович по-батьківськи ставився до них, як і до всіх літстудійців.
У другій половині шістдесятих років у керівництві об’єднанням сталися зміни. Миколу Васильовича Рішка перевели заступником редактора обласної газети “Закарпатська правда” в Ужгород. Члени літоб’єднання на зборах обрали своїм вожаком завідуючу відділом листів районної газети “Ленінська правда” Юлію Зейкан, яка досі працювала учителем української мови та літератури в Сокирницькій середній школі. Ця талановита журналістка дуже серйозно поставилася до роботи районного літературного об’єднання, активно працювала з літстудійцями, цікаво проводила засідання. Під час її головування з’явилися в районній газеті літературні сторінки під назвою “У долині нарцисів”, що друкувалися кінцем кожного місяця. Поява такої сторінки значно активізувала роботу літературного об’єднання. Літстудійці охоче відвідували заняття, бо часто почали бачити свої твори на сторінці газети, з чим їх вітали й читачі. Літстудійці не тільки виступали на зустрічах у школах, середніх-спеціальних навчальних закладах, установах культури, але ввели в практику проводити засідання, присвячені ювілейним датам письменників-земляків, уродженців Хустщини. Таким пам’ятним засіданням літературного об’єднання були урочистості, присвячені 50-річчю від дня народження поета-антифашиста Дмитра Вакарова. Тоді члени літоб’єднання прийняли рішення назвати Хустське районне літоб’єднання іменем Дмитра Вакарова.
В цей час в літературне об’єднання прийшло нове поповнення: юна поетеса, студентка Хустського медичного училища Христина Керита та випускник Київського університету імені Т.Г. Шевченка Василь Химишинець, якого прийняли в редакцію районної газети на посаду завідуючого відділом сільського господарства. Літературне об’єднання збільшилося на двох здібних поетів. Це засвідчили перші літературні куточки в районці Хрестини Керити та Василя Химишининця. Свій поетичний талант вони підтвердили й на обласних зльотах творчої молоді, куди їх делегувало літоб’єднання. Слідом за ними літстудію поповнили Іван Вурста з Горінчева, Дмитро Бобик з Липчі і Ганна Висоцька з Хуста.
Та на початку сімдесятих років літоб’єднання осиротіло: Юлію Зейкан запросили на роботу в апарат редакції обласної газети “Закарпатська правда”, на що вона дала згоду й поїхала на постійне місце проживання в Ужгород. Кермо керівництва літоб’єднання взяв на себе Василь Химишинець. Йому допомагав тодішній редактор Іван Губаль. Саме він залучив до літоб’єднання вчительку української мови та літератури Хустської СШ№4 Йолану Григорову в ролі літературного критика, яка глибоко аналізувала твори літстудійців. Літературне об’єднання розцвітало, регулярно проводились засідання, так звані літературні четверги, щомісяця друкувались літературні сторінки “У долині нарцисів”, літстудійці проводили зустрічі в навчальних закладах, бібліотеках міста. Та на якусь мить роботу літоб’єднання залихорадила хвороба керівника Василя Химишинця, що почала його переслідувати. Тимчасово очолив літоб’єднання редактор газети Іван Губаль. До речі, Хустське літературне об’єднання імені Дмитра Вакарова Закарпатською організацією Спілки письменників України в ці роки було визнано кращим в області серед районних літературних студій й Василя Химишинця було делеговано в м. Ірпінь на республіканський зліт керівників кращих районних літературних об’єднань.
Незадовго на черговому засіданні головою районного літературного об’єднання було обрано поета, завідуючого відділом листів газети “Ленінська правда” Василя Бахна, який щойно був призначений на цю посаду, бо переселився в Хуст за сімейними обставинами. Він підтримував традиції літературного об’єднання, регулярно проводив засідання, друкувались в газеті щомісячні літературні сторінки, одним словом, літературне об’єднання жило своїм життям. Василь Якимович зберіг контингент об’єднання, залучив до роботи нових членів – Івана Бедека, поета, працівника Хустського міськзмішторгу, Світлану Фірсову, поетесу, працівницю дитсадка та двох юних поетес – студенток лісотехнікуму Тетяну Гецко та Марину Штефуцу. Однак через певний час Василь Бахно змінив місце роботи, був переведений кореспондентом до обласної газети “Закарпатська правда” і змушений був розлучитись з літературним об’єднанням.
Та на початку дев’яностих років очолив об’єднання Іван Губаль, який був його членом майже з перших років заснування літстудії. Тепер працював на посаді завідуючим відділом листів і серйозно займався роботою районного літературного об’єднання. Працював над ростом кількісного і якісного складу об’єднання. У літературну студію прийшов поет-гуморист Іван Калинич, поет і прозаїк Борис Петровицький, драматург і прозаїк Олександр Сливка, сценарист Василь Андрійцьо, поет Василь Білич, поетеси-освітяни Ярослава Росоха з Нижнього Бистрого, Мар’яна Якубишин з Монастирця, Наталія Довганич із Золотарьова, інженер-промисловець Валентина Шебела, випускники шкіл Олена Шарга з Монастирця, Антоніна Роман з Горінчева, Діана Силадій та Аня Обручар з Хустської гімназії-інтернату. Члени об’єднання провели зустрічі не тільки в усіх школах міста, середніх спеціальних навчальних закладах, міських бібліотеках, але зустрілися з старшокласниками та учителями шкіл сіл Монастирця, Нижнього Бистрого, Липчі, Стеблівки, Золотарьова.
У1992 році під упорядкуванням Івана Губаля вийшов краєзнавчий збірник “Хуст над Тисою”, в якому вміщено добірки творів членів літературного об’єднання Василя Химишинця, Івана Калинича, Івана Вурсти, Івана Бедека, Світлани Фірсової, Тетяни Гецко, Дмитра Лазаря, Олександра Сливки. Літоб’єднання направило свої зусилля на видання підготовлених і обговорених творів літстудійців. Особливо зародила рясно літературна нива Івана Губаля. Слідом за книгою “Хуст над Тисою” в наступні роки почали з’являтися його художньо-документальні повісті про життя і творчість письменників-земляків, уродженців Хустщини: “Стежкою до світла” (1995) – про Олександра Маркуша, “Зосталась надія” – про Олександра Сливку та “Не стерті сліди” – про Миколу Рішка, що ввійшли да книжки “Дві долі” (1996), “Незгоєна рана” – про Дмитра Вакарова та “Гори чують його пісню” – про Василя Вовчка, обидві повісті надруковані в книжці “З орлиної колиски” (1998), “Василева криниця” – про поета Василя Ігната та автобіографічна повість “Мій берег”, що ввійшли до книги “Слід на землі” (2000), “Оберігач народних скарбів” – про відомого в Україні фольклориста, науковця, письменника Івана Хланту (2004).
Іван Калинич видав свої гумористичні твори, що вийшли книжками – “Смієся Верховина”(1996), “Верховинські вечурниці”(2000), “Поетичні іскринкы”(2000). Твори написані на русинській мові.
Поет Василь Білич видав поетичні збірки “Знак пророчий” (1995), “Птах і камінь” (1995), “Не суди” (1996), “Три чесноти” (1999), “Земля долаюча тяжіння” (2002) та збірку перекладів “За першим порухом душі”.
Іван Бедек порадував читачів виданими збірками поезій “Шафрани небес” (1994), “Смерекові заграви” (2001), “Осінні ключі журавлів” (2002).
Марина Штефуца видала дві збірки поезій: “Поезії” (1999) та “На мові галактик” (2004). Низкою поетичних та прозових збірочок порадував читачів поет-прозаїк Петро Попадинець. По одну збірку поезій видали Василь Химишинець – “Розвидень” (1992), Ярослава Росоха – “Де сховалось сонечко?” (2001), Тетяна Іваненко – “На зеленом пламени любви” (2002), Діана Силадій – “Новий день” (2002), Валентина Шебела – “Стежинами долі” (2004), Надія Росоха – “Елегія душі” (2004).
Окремо слід сказати про одного з найстараніших письменників Закарпаття, драматурга і прозаїка Олександра Сливку, який в рядянський час був несправедливо забутим, відкинутим на узбіччя літературного процесу. Літературне об’єднання поставило перед собою мету: “воскресити” письменника Олександра Сливку, повернути його до літературної творчості, допомогти його рукописам, що дисятиліттями лежали в письменницькій шухляді, побачити світ книжками. І вдалося цю програму виконати. Олександр Сливка почав регулярно відвідувати засідання літературного об’єднання, на літературних сторінках почали з’являтися його оповідання, спогади, уривки з драматичних творів. В обласній і районній газетах було розміщено кілька статей Івана Губаля про життя і творчість Олександра Сливки. У 1995 році Олександра Сливку було прийнято в Національну спілку письменників України. У 1999 році літературне об’єднання провело урочисте засідання, присвячене 90-літтю від дня народження Олександра Сливки. До цієї дати було підготовлено цінний подарунок письменнику: впорядковано і видано збіру п’єс “Драматичні твори”. У ювілейних урочистостях взяли участь Іван Чендей, Юрій Керекеш, Василь Поп, Василь Густі, Петро Скунць, професор Василь Гомоннай, виступи яких прикрасили урочистості. У 2001 році побачили світ збірки оповідань “Тепла осінь” та книжечка спогадів “Минулося, та не забулось”. Згодом з’явився роман “Широке” (2002), літературну редакцію якого зробив Іван Губаль. З ініціативи літературного об’єднання було прийнято спільне розпорядження Хустської райдержадміністрації та міської ради “Про вивчення, впорядкування та видання літературної спадщини драматурга і прозаїка Олександра Сливки”.
У 1995 році відбулася певна реорганізація літературного об’єднання. Воно набуло нового статусу в зв’зку з наданням місту Хуст статусу міста обласного значення та прийняттю в ряди літоб’єднання й самодіяльних композиторів Хустщини. Об’єднання було перейменоване в Хустське міськрайонне літературно-мистецьке об’єднання “Чиста криниця” імені Дмитра Вакарова. З цього часу літературні сторінки почали друкуватися під рубрикою “Чиста криниця”. Членом об’єднання став самодіяльний композитор, учитель Школи-комплексу етичного виховання Микола Фенцик. Він запрацював дуже активно. Написав понад сто пісень на слова літстудійців. Особливо популярними стали пісні, що написані композито-
ром на слова поетів Івана Вурсти, Бориса Петровицького, Івана Калинича, Петра Попадинця, Марини Штефуци. Микола Фенцик прикрасив зустрічі літстудійців у навчальних закладах, установах культури виконанням своїх пісень.
В кінці дев’яностих років редакцію міськрайонної газети “Вісник Хустщини” очолив Іван Липчей, який тривалий час працював заступником редактора і добре знав роботу літературного об’єднання. Він приділяв належну увагу роботі цього творчого колективу, брав активну участь в підготовці і проведенні піввікового ювілею об’єднання, що відбулося восени 2000 року. За досягнуті успіхи творчий колектив був нагороджений Почесною грамотою Закарпатької обласної ради. Такої ж грамоти був удостоєний голова об’єднання – Іван Губаль.
У 2002 за станом здоров’я Івана Губаля було звільнено з посади голови Хустського міськрайонного літературно-мистецького об’єднання “Чиста криниця” імені Дмитра Вакарова. Збори літстудійців обрали своїм головою завідуючу відділом листів редакції газети “Вісник Хустщини”, поетесу Марину Штефуцу, заступником – поета Василя Білича.
Літературно-мистецьке об’єднання виконує свою творчу програму, працює над ростом літературної студії, ситематично відбуваються засідання об’єднання, один раз на місяць друкуються літературні сторінки під рубрикою “Чиста криниця”.Об’єднання поповнили нові члени – освітяни Надія Росоха з Хуста, Оксана Яким з Горінчева, учениця Мирослава Попович з Данилова. Зараз об’єднання нараховує 16 літстудійців.
Літоб’єднання гордиться тим, що у свій час в його творчому колективі працювали відомі літератори краю, члени Національної спілки письменників України: Олександр Маркуш, Микола Рішко, Юрій Керекеш, Юрій Шкробинець, Василь Вовчок, Олександр Сливка, Христина Керита, Іван Хланта, члени Національної спілки журналістів Микола Васильович Рішко, Юлія Зейкан, Іван Губаль.
За останнє десятиріччя літстудійці видали понад двадцять прозових та поетичних книжок. У своїх творах вони порушують злободенні теми: життя і побут краян, їх взаємини, любов до рідного краю, його чарівної природи, піднімають свій голос за збереження лісів, за розбудову Української держави, підвищення добробуту людей, зустрічаємо твори громадської, філософської, інтимної лірики. Не байдужі наші автори до історії краю, до постатей письменників-земляків, яких народила Хустщина. У творах автори порушують проблему виховання молоді, взаємини батьків і дітей, моральні грані суспільного життя.
Твори майже всіх вищезгаданих членів літературно-мистецького об’єднання “Чиста криниця” представлені на суд читача в альманасі “Зорі Хустщини”. Читач буде мати можливість дати свою оцінку творчому доробку літстудійців. Вихід у світ альманаху “Зорі Хустщини” є визначною подією не тільки в житті літературно-мистецького об’єднання “Чиста криниця”, але й усіх шанувальників літератури, що радіють щедрому ужинку на літературній ниві представників красного письменства Хустщини.
