Рідний Київ – моя столиця,
Рідна-рідна земля свята.
Тут народних легенд скарбниця,
Гімн співають самі вуста.
Рідний Київ – моя держава!
Миле все, гомонить Дніпро…
України геройська слава
І у душах людей добро.
Рідний Київ – колиска мови,
Починається в нім наш рід.
Тут найвищі усі будови,
Яскравішим здається світ.
Трапилась біда
У метелика:
Він зламав крило
Біля скверика.
Небо почало
Дощем плакати,
Вітерець стогнав
Поміж маками.
А метелик ліг
Землі в ліжечко.
Відчувало біль
Навіть літечко.
Та хлопчина біг
За веселкою,
Заліпив крило
Він наклейкою.
І метелик знов
Диво-феєю
Закружляв собі
Над алеєю.
Осінь фарбує світ
Пензлем своїм барвистим,
Листя спадає з віт,
Ранок стає імлистим.
Вчаться дощі стрибать
З неба на міст, бруківку,
Знову птахи летять
В дивну свою мандрівку.
Осінь зриває квіт,
Вітер гуля опришком.
Дивиться з хмар, як кіт,
Сонце руденьке нишком.
Жив собі хлопчик Андрійко. З народження він був хворим і не міг ходити. Які тільки лікарі не намагалися зцілити його, та марно. Мама багато плакала і молилась за здоров’я сина. А хлопчик все лежав і не в силах був звестися із ліжка. Ночами він любив дивитися на мозаїку зоряного неба.
І от одного разу Андрійко побачив, що в повітрі летить щось блискуче, мов діамант. Круглий камінчик врізався у вікно і впав прямо на ковдру. Хлопчик взяв у руки невідомий предмет. Він був гарячим і приємним на дотик.
– Що ж це? – промайнуло в голові Андрія. – Може, ліхтарик, щоб світити у кімнаті?
– Ні, я метеорит, – обізвався камінь.
– Але ж звідки ти знав, що я подумав? – здивувався хлопчик.
– Бо я можу читати думки і прилетів до тебе, щоб допомогти. Загадай будь-яке бажання і воно здійсниться.
– Справді? Тоді я хочу, щоб мама завжди була вдоволеною і посміхалася, – повеселішав Андрійко.
– Ти добрий хлопчик, думаєш про інших, а не про себе. Що ж, хай буде по-твоєму. – промовив метеорит і, ніби сніжинка, розтанув у темряві.
Вранці Андрійко прокинувся і вперше в житті встав із ліжка. На це до кімнати увійшла мама.
– Сину, ти ходиш! Яке щастя! – зраділа вона. – Більше ніколи я не буду нудьгувати і журитися. Відтепер у нас все буде гаразд.
Посмішка матусі була, наче сонячний промінець, ніжною та привітною і син зрозумів, що його мрія збулася.
Жив був собі собака Бім. Одного разу його прогнав з дому господар, бо чотирилапий захисник двору був уже дуже старим.
Пішов песик блукати містом і побачив котика.
– Як тебе звати? – спитав він.
– Мурчик, – відповіло кошеня.
– А де ти живеш?
– Ось у цьому будинку, – замурликав Мурчик. У мене дуже добра господиня. Хочеш, я тобі її покажу?
– Так, – зрадів Бім.
Друзі зайшли до хати. Їх зустріла привітна дівчинка Таня.
– О, який красивий чорний песик. Візьму його собі. Гадаю, Мурчику веселіше буде. Разом їстимуть, гулятимуть, бавитимуться.
– Бачиш, яка чудова у мене хазяйка. Ти ж не проти того, щоб жити у нас, правда?
– Звичайно, – вдоволено махав хвостиком Бім і торкався язичком руки Тані.
В цю мить прийшли батьки дівчинки.
– Мамо, тату, у нас новий член сім’ї з’явився. Дивіться, який красень! – щасливо кинулася до дверей Тетянка.
Батьки тільки усміхнулись. Вони давно обіцяли донечці собаку, але ніяк не наважувалися купити.
– Його Мурчик привів, – радісно сповістила Таня.
Кожна пташка має пісню
І гора – свою вершину,
Річка – воду чисту прісну,
А людина – Батьківщину.
Має мову кожна раса,
Кожна нація – країну.
Маєм батька ми Тараса
І матусю – Україну.
Кожна квітка має корінь,
Кожна стежка – середину,
Жовте листя має осінь,
А людина – Батьківщину.
Має мову кожна раса,
Кожна нація – країну.
Маєм батька ми Тараса
І матусю – Україну.
Кожна зірка має форму
І пшениця – насінину,
Кожна станція – платформу,
А людина – Батьківщину.
Має мову кожна раса,
Кожна нація – країну.
Маєм батька ми Тараса
І матусю – Україну.
Дощик тихо плаче,
Всюди сльота.
Райдуга, неначе
Кладка свята.
Буря десь у серці
Здавлює гнів.
У одній веселці
Сім кольорів.
Хмара, ніби лебідь,
Лине в політ,
Коромисло в небі
Скрашує світ.
Сонце у люстерці
Між берегів.
У одній веселці
Сім кольорів.
Біля стежки скраю
Яблуні квіт.
Стрічечка із раю –
Бога заві́т.
Покажу я неньці
Диво віків,
Бо в одній веселці
Сім кольорів.
Лучшей юной поэтессой Украины стала школьница из закарпатского Хуста Иванна Сабадош, сообщает Karpatnews.
Как отмечается, стихотворение “Крылья” Иванны Сабадош было отобрано из сотен поэтических произведений школьников и выставлено на интернет-голосование. Именно эти стихи получили наибольшее комментариев посетителей портала ПедПресса. Поэтому присвоили Иванке специальную номинацию – «Выбор образовательного портала ПедПРЕСА».
Кроме этого, поэтесса названа открытием конкурса. Ею заинтересовались в Союзе писателей и планируют издать сборник стихов хустской школьницы. Стихи девочки уже переводят на английский и читают за рубежом.
Как указано, стихотворение «Крылья» она написала после того, как побывала под колесами автомобиля.
Иванну Сабадош поздравили член украинского комитета международного ПЕН-клуба, член Национального союза писателей Украины Г.Фалькович, известный писатель Сергей Пантюк и другие.
Стихотворение в ходе торжественной церемонии чествования поэтессы процитировал заместител министра образования и науки Украины Борис Жебровский.
Источник:
У барвистім буйноцвітті
Київ зіркою іскриться,
Бо найкраща в цілім світі
Наша рідная столиця.
Мрії небом оповиті
І пісні лунають всюди,
Бо найкращі в цілім світі
Роботящі наші люди.
Ще й пташини перелітні
Знають – тут їхня родина,
Бо найкраща в цілім світі
Наша рідна Україна.
Приглашение в Киев на заключительный этап Всеукраинского фестиваля детской поэзии стало неожиданностью для школьницы из маленького городка над Тисой. О том, что она пишет стихи, знала только собственная семья. Больше о перспективах ученицы Хустской СШ I-III ст. № 6 и воспитанницы авторской детской художественной школы Ласло Гайду говорилось, как о юном мастере кисти. В прошлом году она получила две награды городского и областного уровня в конкурсе “Знай и люби свой родной край”. Поэтому первые поэтические попытки “засветиться” на всю страну через образовательный портал “ПедПреса” сама Иванка воспринимала, как игру.
И ее стихотворение “Крылья” было отобрано из числа произведений сотен других школьников и выставлено на интернет-голосование. Как оказалось, за маленькую девочку болели не только знакомые и друзья, но и все работники издательства. “Каждый имел своих любимцев, однако всех поразило стихотворение «Крылья» Иванны Сабадош. Именно это поэтическое произведение получило больше всего комментариев посетителей портала – 122. Поэтому присвоили Иванке специальную номинацию – «Выбор образовательного портала ПедПРЕСА», – говорится на сайте издания.
Кроме того, ИваннаСабадош названа открытием конкурса. Ею заинтересовались в Союзе писателей, и даже планируют издать сборник стихов хустской школьницы. Интересно, что стихи девочки уже переводят на английский и читают за рубежом. Как и все художники, Иванка имеет свою историю пробуждения поэтического дара. Свои «Крылья» она написала после того, как побывала под колесами автомобиля…
Иванну Сабадош приветствовали член украинского комитета Международного ПЕН-клуба, член Национального союза писателей Украины Г.А. Фалькович, известный украинский писатель Сергей Пантюк и другие.
Кроме всего, стихотворение поразило и заместителя Министра образования и науки Украины Бориса Жебровского. Он процитировал слова из стихотворения и отметил: “Как это символично! Нам всем не помешало бы сшить себе крылья … “
Поэтому ученица спецшколы № 6 из Хуста была названа лучшей юной поэтессой Украины.
Источник:
.
Хустське літературно-мистецьке об’єднання "Верховинська плеяда"
© 2024 Хустське ЛМО "Верховинська плеяда" · RSS записів · RSS коментарів