Прости, Україно
Україно моя, безталанна моя Україно,
Скілько болю й жалю ми приносим до тебе щодня.
Із жорстокості – храм, а з любові зростались руїни,
Що нещасно по них блукає брехня.
Так коріння твоє байдуже висушують люди,
І гілки обривають з твоїх плодотворних дерев.
Ми сьогодні живемо, а завтра? А завтра – що буде!
Завтра з когось безжалісно знову добробут здерем.
Порубаєм на шмаття твої, Україно, подоли
І лахміттям покриємо рани – і ніби нема.
І тепло митвоє знове безцінно відкинемо долі,
І жалітимемо знов, бо колись же настане зима.
Україно моя, безталанна, та вічная мати,
Я вклонитися хочу й вуста цілувати твої,
Ти прости за немислимі, болем огорнуті втрати,
Що корінням важким полягли на священній землі.
За неславу прости, що не вмієм тебе цінувати,
Що на можем збагнути, як у тебе на серці болить,
І прости нам за те, що не вмієш доречно сміятись,
За любов нам прости, що не вмієм гідно любить.
