Молитва
Господи, завзято
Я молюсь Тобі,
Щастя дай багато
Людям на землі.
Квітів розмаїття
Пестить хай серця
Відверни жахіття,
Будь нам за Отця.
Давай разом із тобою
Будем вчити звірів мову,
Хто в болоті каже: Ква!
На ставочку кряче: Кря!
Один білий, другий сірий,
Як в бабусі ґелґотіли,
Про що жук жужжить в траві,
Як курличуть журавлі.
Є ще звірі, що ричать,
Є співають і шиплять,
Та усі в казках вони
Розмовляють, як і ми.
1. Коза
В мене ріжки й хвостик є,
Я – коза і кажу: Ме-е!
І люблю я пободатись,
З дітками також погратись…
Молочко корисне маю,
Всіх ним гарно пригощаю
І не бійтеся мене,
То співаю я так: Ме-е!
2. Курочка
Коли знесу яєчко
Репетую: Ко-ко-ко!
Щоб тобі його щоранку
Готували до сніданку.
Ще у курочки багато
Є малесеньких курчаток
І коли даєш пшоно
Дружно всі кричать: Ко-ко!
3. Собака
Хтось у гості завітав
Песик грізно зразу ж: Гав!
Щоб ніхто до хазяїв
Не зайшов бува чужий.
І малесенькі щенята
Теж уміють вже гарчати,
Та ще ловлять тільки ґав,
Бо смішне те їхнє: Гав!
4. Кішка
Киця треться у рукав
Каже лагідно: Мяу! Мяу!
Мабуть хоче молочка,
Чи ковбаски, творожка…
Ти скажи кицюні : Кац!
Не підлещуйся до нас,
Краще б мишку упіймала,
Ніж мурчати: Мяу! Мяу!
5. Миша
Сидить мишка у норі
Й весело пищить: Пі-пі!
Бо поки кицюня спала
Вона сиру собі вкрала.
Мишка хоч мала і сіра,
Та проворна і кмітлива
Й особливо уночі
Чути її тихе: Пі!
6. Кінь
Вчу я коника свого
Говорити: Іго-го!
Але він лиш іграшковий
Не збагне моєї мови.
Та в селі у дяді Васі
Є справжнісінький хвостатий
І як дядько скаже: «Но!»
Коник йому: Іго-го!
7. Вовк
Десь у темному ліску
Виє вовчик: У-у-у!
Бо не зміг собі спіймати
Хоч маленького зайчати.
Хотів з’їсти й поросяток,
І біленьких козеняток…
Та не вдалося йому
Ось тому і плаче: У-у-у!
8. Зозуля
Угадайте, хто в садку
Видає цей звук: Ку-ку!
Ну звичайно – це зозуля,
Безтурботна повітруля.
Ця матуся своїх діток
Підкидає в чужі гнізда,
А сама у холодку
Лиш виспівує: Ку-ку!
Гаю – гай, гаю – гай,
Спи, дитинко, засинай.
Хай летять між зір пісні
І веселі, і ясні.
Посміхайся уві сні,
Наче квітка навесні.
Гаю – гай, гаю – гай,
Спи, дитинко, засинай,
Хай казки впадуть між вій
Із твоїх тремтливих мрій.
Янголята біля скронь –
Бережуть хай тихий сон.
Серце і віра,
Безвихідь – надія,
Сльози і біль,
Зима – заметіль.
Пам’ять і вічність,
Цілунок – ніжність,
Гріх і бажання,
Весна – це кохання.
Щастя й хвилина,
Мати – дитина,
Думка і розум,
Літо – це грози.
Любов і душа,
Ніч – тишина,
Зависть й ненависть,
Осінь – це старість.
Вони не знали, що знайомство
Скінчиться їхнє так фатально,
Що доля їм готує помсту,
Яку здійснить вона негайно.
Ця зустріч була зі звичайних
У барі чи кафе, симпатія взаємна,
Що у кохання переросла у них,
Яке вони плекали так даремно.
І ось вже до весілля місяць може,
Весільна сукня біля неї на сидінні,
Яка ж вона щаслива, бачиш Боже,
Немов та вишня, що живе в цвітінні.
І мчать вони додому швидко-швидко,
Лише туман їм заважає сірий,
Що застеля дорогу і аж гидко,
Бо дощ рясний не зна своєї міри.
Він на секунду повернувсь до неї,
Щоб посмішку подарувать чарівну
І раптом віз із кіньми миті цеї
Їм перервав життя дорогу рівну.
Відкривши очі, він побачив маму,
Яка благала: ”Ти борися, сину,
Але, на жаль, твоя кохана …
Та я без тебе теж загину!”
Повіки стислись, мокрі і болючі,
В уяві її посмішка остання,
Вина за її смерть у серці мучить
І жить нема ніякого бажання …
Хтось у душу, як в кишені,
А думки всі поголені,
Серце геть глухе на доторк,
В ньому тільки синій морок.
День не день і ніч не ніч,
Спогад каплею із віч,
Дороге вино й свічки,
З вуст палкі слова-річки.
Всередині повний хаос:
Не забулось все, що зналось,
Так іде ота людина,
Що дійсно серця половина.
Краса – це вбивча сила,
Та ти хотів її!
Вона тебе і вбила,
Забрала мрії всі.
Зачерствіла душа тепер,
Загасли сині очі,
Ти, як романтик уже вмер,
Ти більше жить не хочеш.
Та й все життя – це лиш дорога
Додому, на роботу й навпаки…
Летить без зупинки швидка допомога,
Хтось плигнув з вікна на бруківки куби.