В який би не ходила край далекий,
Та найкоротший шлях – назад, додому,
Де обіймуть мене живі смереки,
Де викупаюсь в небі голубому.
Тут босоніж я по траві ходила,
Заснуть до ранку не давали роси.
Моя тут пісня здобувала крила,
Аби злетіти в світанкову просинь.
І в темну ніч, коли бува нелегко,
Палатиме нам верховинська ватра.
Хай буду я від рідних гір далеко,
Та серцем я завжди в своїх Карпатах.
Сонечко сховалось
За овечку-хмарку…
-Яриночко, шукай!
Доки вона почекала
Хмарка вже і пострибала.
Сонечко сховалось
За старі смереки…
-Яриночко, знайди!
Доки вона оглядалась
І смерічка засміялась.
Тут тихенько сонце
Стрибнуло у річку…
-Яриночко, знайшлось?
Мчить Яринка, а воно
Вже пірнуло аж на дно.
Нарциси, нарциси ростуть біля Тиси
В долині широкій цвітуть на весні.
Нарциси, нарциси, під Хустом нарциси
Такі беззахісні, в сльозах чи в росі?…
Заплакала пишна жоржина:
-У вазу твою не хочу!
Мій хлопчику, ти не губи мене,
Нехай на землі я росту.
Блакитні дзвоники скотились з неба.
Так тихо лагідно дзвенять, дзвенять до тебе.
Дзвіночки, дзвоники: – Дзінь-дом!
Це дзвонить дзвоник нам з сонечком обом.
Хризантеми із-під снігу виглядають,
На життя надію не втрачають.
Хоч весна далека, але мила
Хризантам серденька обігріла.
Десять жилок чашечки вушанки
Нігтики пелюсток… А листки
Обіймають ноги, зігрівають ноги
Серед сосон вічних і серед весни.
Волошкові озерцята сині-сині
Вранці словами блищали при стежині.
Їм так боляче і плачуть: – Не топчіть!
Не по житечку, по стежці ходіть.
Колисала мати-нічка
Зір-сестричок.
У самім шовковім небі
Колисала…
Вже вони й закрили вічка,
А в колисочку смерічка
Заглядала –
Про вовчиська злого-злого
Казкувала,
Зір-крихіток у колисці
Так лякала!
Так лякала!…
Дзень-дзелень!
Дзень-дзелень!
Розпочало сонце день.
Вмило вічка золоті
У замріяній ріці.
Ніжки втерло росою
І джерельною водою
-Прокидайтеся усі!
Дзень-дзелень!
Дзень-дзелень!
Розпочало сонце день!
.
Хустське літературно-мистецьке об’єднання "Верховинська плеяда"
© 2024 Хустське ЛМО "Верховинська плеяда" · RSS записів · RSS коментарів