Ласло Гайду: «Для творчої людини головне – не зрадити собі й мистецтву»

03.04.2014 15:43

2012_0714барбізон0060

Ласло Гайду: «Для творчої людини головне – не зрадити собі й мистецтву»

 

Однією з найголовніших ознак людської сутності є здатність до творчості. Візантійський філософ XIV ст. св. Григорій Палама навіть наголошував на тому, що людина, яку створив Господь за власним образом і подобою, вища за ангелів, бо, маючи тіло, може творити подібно до свого Небесного Батька. Богоподібна людина – це художник, поет, письменник, композитор, який черпає натхнення від свого Первообразу.

Цікаво, що між творчістю митців і творчістю апостолів, авторів Євангелій, існує одна визначальна спільність, яку характеризує слово «натхнення». Якщо написане не натхнене Богом, воно не має священної ваги справжньої істини, і якщо творчість людини не натхненна Творцем, вона не має в собі тієї буттєвої глибини, яка єднає мистецький твір зі свідомістю читача, слухача чи глядача. У цьому випадку немає тих внутрішніх містичних струн, які відкривають глибини досвіду і розуміння життя.

– Творчість – це шлях самопізнання, осягнення премудростей Господніх, – вважає член Національної спілки художників України, очільник дитячої авторської художньої школи Ласло Гайду. – Якщо немає натхнення на духовному рівні, то штучна його імітація, замінена іміджевими трюками, є марною справою. Відсутність внутрішнього пульсу неможливо компенсувати ідеями.

Слід зазначити, що релігійні мотиви художника займають дійсно далеко не другорядне місце у творчості. Багато робіт Л.І.Гайду показують різні сторони людського існування, розкривають глибини Всесвіту. Автор любить малювати дерев’яні церкви, старовинні храми, культові споруди, у нього чимало творів на різдвяну та пасхальну тематику. До цього ж майстер пензля привчає й своїх учнів, вихованців авторської школи.

– Щороку школярі пишуть ікони: спочатку на склі, потім маслом. – зауважує Ласло Іванович. – Крім того, ми багато працюємо з писанками, вивчаємо це старовинне й надзвичайно цікаве мистецтво наших предків. Діти повинні збагнути, що культурний розвій нації чи окремої людини визначають процеси, які відбуваються у сфері духу. Умберто Еко називав це «духовним станом». Який духовний стан народу, така його культура! Який духовний стан митця, такий і плід його творчості. Від акценту, який народ ставить у вихованні нащадків: на культивуванні духу нації чи на вихолощенні духовного з усіх сфер життя, таку культуру і одержує, культуру життя, розвитку і добробуту, або ж – смерті, деградації і злиднів.

Сам Ласло Гайду є надзвичайно багатогранною особистістю. Упродовж різних творчих періодів стилістика художника постійно еволюціонувала, трансформувалася, набирала ваги і довершеності. Він вигартував у мистецькому вогні більше тисячі творів, які експонувалися на багатьох престижних виставках як в Україні, так і в Росії, Чехії, Словаччині, Угорщині, Німеччині, Франції, США. Значну частину доробку живописця становлять твори монументальної об’ємно-просторової пластики, виконані для  громадських інтер’єрів, які досі оздоблюють фасади крамниць, лікарень та дозвіллєвих центрів у багатьох населених пунктах Закарпаття. Його пензлю притаманна естетичність в найрізноманітніших знаково-асоціативних проекціях. Митець дивує нестандартним мисленням, прагненням дійти до суті нешаблонними шляхами. Найцікавішим у процесі творення прекрасного він вважає життя барв, їхнє поєднання і гармонізацію. За мольбертом художник відходить від буденності, вкладаючи у кожен мазок часточку власної душі. Самі ж роботи, здається, випромінюють невидиму енергію, радують око барвистими образами, надихають творчо зростати, відкривають світ гармонії та краси. Навіть якщо на полотні зображено суцільну стихію плям і переплетених чи паралельно вібруючих ліній, все одно вони проникають у всі шари підсвідомості і зачаровують…

Відкриваючи художника через споглядання його витворів, ми ніби пізнаємо самих себе. Власне, торкаємось тих потаємних струн свого єства, які попри соціальні й економічні негаразди не втрачають здатності звучати космічною музикою Вічності. Тож не перестаємо дивуватися таланту й невичерпній енергії митця, який уже понад п’ятдесят  років наповнює свої полотна світлом доброти, радості, глибокої мудрості. Його пейзажі, натюрморти, побутові сцени, вихоплені з гущі життя, утверджують гармонію Людини з Природою, Богом, єдність із Всесвітом.

Іще за радянських часів часи художник обрав собі шлях, який поєднував в одній композиції простір і вакуум, час і дію, що здавалося, не узгоджувалося з загальноприйнятими законами образного й предметного ряду. Деталі його композиційних творів – навколо нас, і кожна – своєрідний цикл, процес, розвиток, образ природи, людини, з її характером, психологією, філософією, вищим духовним початком.

Талант Ласло Гайду живиться з сакрального джерела народної творчості. Сюжети вертепів, колядок, народних казок і легенд відкривають ніби інший вимір реальності, де гори чи полонини вступають у духовні й тілесні стосунки з верховинцями. Художник пропускає життя через призму філософського сприйняття, змушує замислитись над земним сьогоденням, повірити в існування вищих цінностей. Уміле варіювання світлом відкриває неповторне багатство тонів і півтонів, у яких домінує жовто-золотистий – колір сонця, пшениці й хреста на фоні блакитного небосхилу. Бо й справді, полотна Л. Гайду вбирають у себе сяйво світил, духмяні пахощі землі, безмежність карпатського виднокола.

 – Кожен митець – це маленька фабрика з переробки зовнішнього світу. Навіть художник-початківець всмоктує в себе довкілля (у всіх розуміннях слова) разом з повітрям, енергетикою, емоціями і трансформує у продукт своєї діяльності. – переконаний Л.І.Гайду. – Для творчої людини головне – не зрадити собі й мистецтву.

Слід зазначити, що майже сотня вихованців художника продовжили навчання у вищих навчальних закладах, обравши відповідний творчий профіль.  Стопами майстра пензля пішла й донька Ласло Івановича Вікторія, а також онучка Вероніка. Щороку учні авторської школи стають переможцями різноманітних обласних та всеукраїнських конкурсів з образотворчого мистецтва.

Біографічна довідка

Ласло Іванович Гайду народився 7 вересня 1944 року в м. Ужгороді. Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва та Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова у Львові. З 1977 року є членом Спілки художників України.

У творчому доробку митця три десятки персональних виставок, кілька сотень колективних. У 1999 році Л.І.Гайду присвоєно кваліфікацію «спеціаліст вищої категорії», а з 2000 року – «Вчитель-методист». Започаткував одну з перших в Україні авторську дитячу художню школу.

Марина Штефуца

 

Categories: Інші and Постаті культури і мистецтва. Tags: Ласло Гайду. No Comments on Ласло Гайду: «Для творчої людини головне – не зрадити собі й мистецтву»

Імперія танцю Ірини Гнепи

09.02.2014 18:57

Імперія танцю Ірини Гнепи

Мистецтво танцю нікого не залишає байдужим, воно притягує і зачаровує неповторністю, багатогранністю, красою, залишаючи після себе шлейф емоцій і пристрасті… Танець відкриває нові можливості, стимулює до вдосконалення і надає впевненості в собі. Ніколи не пізно почати танцювати, головне — робити це із задоволенням.

Слід зазначити, що заняття хореографією дозволяють дитині всебічно гармонійно розвиватися, приносять користь для здоров’я — фізичні навантаження, пластика, гнучкість, красива постава. Великий плюс бальних та народних танців — виховання правильних взаємин між дівчинкою і хлопчиком, а в подальшому між чоловіком і жінкою, хороших манер і ставлення одне до одного. Хореографія  розвиває людину як особистість, додають впевненості, навчає проявляти себе і досягати поставлених цілей.

-Раніше танці вважалися ознакою високої культури. Вся еліта прекрасно володіла танцювальним мистецтвом, – вважає керівник дитячого зразкового хореографічного ансамблю «Хустяночка» Хустської школи мистецтв І.Е.Гнепа. – Це цікаве творче заняття не тільки дарує відчуття сили, свободи і польоту, але й приносить моральну, психологічну та естетичну насолоду.

Народилася Ірина Еристатівна 25 березня 1951 року в с.Комарів Стрийського району Львівської області. З малечку її захоплювала краса та грація динамічних рухів, хореографічна пластика, дівчинка мріяла навчитись володіти своїм тілом, відпочивати душею, танцюючи.  Тож вступила до Стрийської балетної школи, де була однією з кращих учениць. На навчання доводилось доїжджати, але це не позбавляло запалу юну, енергійну танцюристку. Коли їй виповнилось 14 років, родина переїхала до Стрия, а в 1966 році Ірина Гнепа вступила до Львівського культурно-освітнього училища. Вчилась наполегливо, старанно, самовіддано, тож її, як найздібнішу випускницю, у 1968 році, керівництво учбової установи направило працювати викладачем до Хустського культосвітнього училища, якому І.Е.Гнепа віддала 16 років праці. З 1965 року талановитий педагог викладає хореографічні дисципліни в Хустській школі мистецтв, а з 2000 року – очолює методичне об’єднання хореографічних дисциплін.

У 1986 році Ірина Еристатівна створила при школі ансамбль. Перша її постановка «Сонечко» в дитячому колективі із супроводом хору молодших класів виявилась вибуховою. Це був шалений успіх, симпатії глядачів, виступи на «біс»… У 1987-1988 роках викладачка створила опери-балети «Вовк і семеро козенят» та «Срібний ключик» (концертмейстер В.І.Чаусов, режисер с.І.Гержик). Із цими номерами колектив виступив на Всеукраїнському семінарі директорів шкіл мистецтв України в м. Ужгород і дістав дуже схвальну оцінку журі. У 1989 році дитячий ансамбль взяв участь у Всеукраїнському огляді-конкурсі хореографічного мистецтва в м. Одесі і з номером «Веселі танцівниці» зайняв почесне третє місце. У 1990 році танцювальний гурт виступив у Румунії на фестивалі «Зелена ліщина», де також був визнаним одним із кращих в державі і виборов срібні нагороди.  

З 1990 року «Хустяночка» є постійним учасником усіх міських конкурсів, приймає активну участь у різних всеукраїнських та міжнародних фестивалях, мистецьких заходах. Про це свідчить велика кількість нагород та кубків.

У 2006 році ансамблю присвоєно почесне звання «зразкового хореографічного колективу».

Учні Ірини Гнепи у 2012 році стали переможцями Всеукраїнського конкурсу «Яблуневий цвіт», у 2013 році – призерами (ІІ місце) Міжнародного конкурсу-фестивалю «Сонячна Болгарія», лауреати ІІ та ІІІ етапу Всеукраїнського огляду-конкурсу дитячого мистецтва «Чисті роси» (ІІ місце у номінації «народний» та «сучасний танець), лауреати І та ІІ ступенів обласних фестивалів-конкурсів «Веселковий передзвін», «Юні зірки Мельпомени», Всеукраїнського фестивалю  «Білі нарциси» тощо.

Найцікавішими постановками Ірини Гнепи є: «Зазнайка», «Русская пляска», «Гуцульський танець», «Матрьошки», «Веселі танцівниці», «Новорічний  вальс», «Подарунок», «Вітерець», «Святковий вальс», «Тірольський танець», «Чарльстон», «Коломийка», «Відлуння майдану», «Помирились», «Український вихиляс», хореографічна картинка за казкою Г.Х.Андерсена «Дюймовочка», «Барви рідної землі», «Мелодії і танці Затисянської долини» та інші. Багато вихованців Ірини Еристатівни вирішили піти стопами своєї наставниці, багато випускників сьогодні займають керівні посади у галузі культури, зокрема, Іван Пастеляк та Олена Курбанова  – заслужені працівники культури України, Юрій Павлишинець – заслужений артист Білорусі.

І.Е.Гнепа – творчий, талановитий педагог, умілий керівник та організатор, має високу фахову та науково-теоретичну підготовку. На уроках використовує  інтерактивні форми й методи роботи, враховує індивідуальні особливості вихованців, застосовує елементи сучасних технологій, які активують пізнавальну діяльність учнів.

«Танець – єдиний вид мистецтва, в якому ми самі є інструментом,» – вважала відома німецька письменниця Рахель Фарнхаген. «Танець – поема, в ній кожен рух – слово,» – стверджує Ірина Гнепа . І справді, хореографічна композиція стає досконалою, якщо вона створює музику, робить її видимою, дозволяє поринути у вимір високого мистецтва, бо ж кожен номер, як маленька модель життя зі своїми емоціями та переживаннями. Словами не можливо передати безмірне почуття радості, любові до життя, зачарованість існуванням, що охоплюють танцюючу людину. Можна забути рух, але не можна забути настрій, який передається рухами, мімікою, серцем хореографа.

— Мене надихає все, що оточує. Якщо любиш свою роботу і вона приносить задоволення, то й натхнення з’являється, і фантазія прилітає. Коли бачиш результат своєї праці — щирі оплески, то хочеться ще більше зробити, з’являється багато нових ідей. – запевняє Ірина Еристатівна.

До речі, вона не тільки творча людина, чудова вчителька, але й справжній патріот та надзвичайно вродлива жінка. Ірина Гнепа не земна, а швидше — «небесна» особа. Їй подобається творити танець і ділитися ним з іншими. Її завжди емоційні й харизматичні номери відтворюють перлини народно-сценічного танцю та пройняті любов’ю до рідного краю. Яскравий хореограф уміє «намалювати» власний танцювальний шедевр зі справжніми емоціями та прекрасною постановкою.

Марина Штефуца.

Categories: Постаті культури і мистецтва. Tags: Ірина Гнепа and танець. No Comments on Імперія танцю Ірини Гнепи