Марина Штефуца – Перше вересня

Перше вересня. Вже вереснем пахне небо…

3D, у техніці розчинення

 

Світанок плете мережку узором звичним,
Вітрисько складає сповідь горянці-річці…
Туман пеленає стежку бинтом медичним,
У сонечка блідне промінь, чи шрам на щічці?

У трав неспокійний погляд – мотивів жодних…
На квітах роса осіння чомусь без блиску…
Хмарина, що майже поряд, тамує подих,
Вчуває дерев тремтіння… Від зміни тиску?

Дивує пташиний щебет… Пісні народні?
Безрадісний, як ніколи… стрибунчик-коник…
Вже вереснем пахне небо – сувій Господній…
А діти ідуть до школи, бо кличе дзвоник…

У тексті розчинено вірш:

Світанок плете мережку,
Вітрисько складає сповідь,
Туман пеленає стежку,
У сонечка блідне промінь…

У трав неспокійний погляд,
На квітах роса осіння…
Хмарина, що майже поряд,
Вчуває дерев тремтіння…

Дивує пташиний щебет –
Безрадісний, як ніколи …
Вже вереснем пахне небо,
А діти ідуть до школи…

 

16 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Штефуца – Прогноз погоди. Зима

Прогноз погоди. Зима.

5D у техніці розчинення

1.
ЗИМИ НЕПОКІЙ. САМОТИ́НА. ЛИХОМАНКА… ВІЧНІ СТРЕСИ…
Гортаю пам’ять, наче книжку з ілюстраціями долі…
Із віршів ставлю на свідомість зігріваючі компреси…
Але вони не гоять рани від любові…. крила кволі…

СКРИЖАЛЬ ДУШІ, ЯК ОКО ПТАХА… ЧИ СИРЕНИ ІНДИКАТОР…
Тебе інтуїтивно відчуваю будь-де на планеті
(Хай буде це Північний полюс, Південь, Захід, хай екватор),
Знаходить серце слід твій швидше, аніж Google у Інтернеті…

ПСАЛМИ́ СПІВАЄ ХУРТОВИНА, ЯК ПРОЧАНКА, ПІСЛЯ МЕСИ…
Вона… немовби Магдалина, що покаятися хоче…
Немає в неї ні родини, ні постійної адреси,
Лиш тільки простір, напрям руху… і благословення Отче…

СКРИПАЛЬ-ВІТРИСЬКО ГРАЄ БАХА… З АВАНСЦЕНИ. ВІН АМАТОР,
Та недалеко вже йому до рівня майстра-віртуоза…
А у перервах виголошує промови, як оратор…
Бо до снаги юрба, публічність і лірична етно-проза…

МОРОЗ МАЛЮЄ ПЛЯМИ, КВІТИ ТА ПОРІЧКИ ПІВОВАЛЬНІ
На склі віконному своєю бородою… рефлекторно…
Масштабні візерунки романтичні, майже ритуальні,
Неначе витвори ПікАссо… Виглядають неповторно!

КРИШТАЛЬ РІКИ ВРОСТАЄ В ГРУДИ. ТРОХИ Б СВІТЛА, ХОЧ ВІД ЗІРКИ…
Твердінь небесна попеліє, в лоні ночі мла суцільна…
Ламає сум годинниковий механізм, секундні стрілки…
І час повзе, як гусінь… по суглобам світовим повільно…

ПРОГНОЗ – МОЛИТВИ ШЕПОТІТИ БІЛЯ СВІЧКИ У ВІТАЛЬНІ,
Стискаючи вервИцю раз-у-раз тремтячою рукою…
Пускає біль хай метастази у проекції астральні,
Від пристрасті втрачаю розум… хоч невінчані з тобою…

ПЕЧАЛЬ КОВТАЮЧИ ТА ГРУДЕНЬ, ЯК ПОВІТРЯ… КИСЛЕ, ЗГІРКЛЕ…
Пишу послання у нікуди, та чи є у мене вибір…
Перешкоджають щастю сльози… і галактик двох одвірки…
Для тебе виплекати хочу інший місяць, інший вимір…

СНІГ – КРОВ ЗИМИ МОЛОЧНА, ЧИСТА, АНЕМІЧНА, БЕЗУМОВНО…
Структурою нагадує фрагменти ДНК рослини,
Хоча річних не має кілець, та усе оце умовно…
Важлива здатність еластична, клейковина й пружність глини…

НА ЖАЛЬ, НАДМІР СЛИЗЬКА ДОРОГА У БЕЗВІР’Ї ФАТАЛІСТАМ…
Та всі надії покладаю на твої принади, звісно…
Ми порізно… кохаємо… між нами скеля кам’яниста…
Але пов’язує незримим павутинням ніжна пісня…

ЛІС, МОВ СВЯТКОВИЙ… ВІД НАМИСТА… ЩО Й ЛОГІЧНО, Й ПОСЛІДОВНО…
Сни усвідомлені неквапно проглядає під гіпнозом,
Йому відомо, що тобою хвора я невиліковно…
А кілометри поміж нами… наскрізь… вражені тромбозом…

ҐРААЛЬ ПРИРОДИ… ХРАМ ДЛЯ БОГА… НА УЗГІР’Ї ПОЗА МІСТОМ…
Там знов доводиться мовчати… наодинці із собою…
Життя без тебе… порожнеча… з нульовим сюжетом, змістом…
Ти –  Всесвіт мій… світобудова… вкупі радість із журбою…

Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

2.

ЗИМИ НЕПОКІЙ. САМОТИ́НА. ЛИХОМАНКА… Вічні стреси…
СКРИЖАЛЬ ДУШІ, ЯК ОКО ПТАХА… ЧИ СИРЕНИ індикатор…
ПСАЛМИ́ СПІВАЄ ХУРТОВИНА, ЯК ПРОЧАНКА, після меси…
СКРИПАЛЬ-ВІТРИСЬКО ГРАЄ БАХА… З АВАНСЦЕНИ. Він аматор…

МОРОЗ МАЛЮЄ ПЛЯМИ, КВІТИ ТА ПОРІЧКИ півовальні…
КРИШТАЛЬ РІКИ ВРОСТАЄ В ГРУДИ. ТРОХИ Б СВІТЛА, хоч від зірки…
ПРОГНОЗ – МОЛИТВИ ШЕПОТІТИ БІЛЯ СВІЧКИ у вітальні…
ПЕЧАЛЬ КОВТАЮЧИ ТА ГРУДЕНЬ, ЯК ПОВІТРЯ… кисле, згіркле…

СНІГ – КРОВ ЗИМИ МОЛОЧНА, ЧИСТА, АНЕМІЧНА… безумовно…
НА ЖАЛЬ, НАДМІР СЛИЗЬКА ДОРОГА У БЕЗВІР’Ї фаталістам…
ЛІС, МОВ СВЯТКОВИЙ… ВІД НАМИСТА… ЩО Й ЛОГІЧНО, й послідовно…
ҐРААЛЬ ПРИРОДИ… ХРАМ ДЛЯ БОГА… НА УЗГІР’Ї поза містом…

А в тексті розчинено вірш:

3.
ЗИМИ НЕПОКІЙ. САМОТИ́НА. Лихоманка …
СКРИЖАЛЬ ДУШІ, ЯК ОКО ПТАХА… чи сирени…
ПСАЛМИ́ СПІВАЄ ХУРТОВИНА, як прочанка…
СКРИПАЛЬ-ВІТРИСЬКО ГРАЄ БАХА… з авансцени…

МОРОЗ МАЛЮЄ ПЛЯМИ, КВІТИ та порічки,
КРИШТАЛЬ РІКИ ВРОСТАЄ В ГРУДИ. Трохи б світла…
ПРОГНОЗ – МОЛИТВИ ШЕПОТІТИ біля свічки…
ПЕЧАЛЬ КОВТАЮЧИ ТА ГРУДЕНЬ, як повітря…

СНІГ – КРОВ ЗИМИ МОЛОЧНА, чиста, анемічна…
НА ЖАЛЬ, НАДМІР СЛИЗЬКА ДОРОГА у безвір’ї…
ЛІС, МОВ СВЯТКОВИЙ… ВІД НАМИСТА… що й логічно…
ҐРААЛЬ ПРИРОДИ… ХРАМ ДЛЯ БОГА… на узгір’ї…

І ще одну поезію:

4.

ЗИМИ непокій. СамотИна.
СКРИЖАЛЬ душі, як око птаха…
ПСАЛМИ́ співає хуртовина,
СКРИПАЛЬ-вітрисько грає Баха.

МОРОЗ малює плями, квіти,
КРИШТАЛЬ ріки вростає в груди…
ПРОГНОЗ – молитви шепотіти,
ПЕЧАЛЬ ковтаючи та грудень…

Сніг – кров зими молочна, чиста…
На жаль, слизька надмір дорога…
Ліс, мов святковий… від намиста…
Ґрааль природи… храм для Бога…

Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

5.
Зими
Скрижаль…
Псалми́…
Скрипаль…
Мороз –
Кришталь.
Прогноз –
Печаль.
Сніг – кров,
На жаль.
Ліс, мов
Ґрааль.

3 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Марина Штефуца – В горах

В горах

3D, с элементами растворения

В горах становится любой мыслителем и мимом,
Искателем пророчества, кочевником да магом…
Туда идёшь ты, как домой… к родителям любимым…
И там остаться хочется отшельником Сантьяго…

А сотни певчих голосов негаданно-нежданно
Творят одну симфонию имперскую отменно.
Благоухание лесов, как ладана, дурмана,
Воссоздаёт гармонию вселенскую мгновенно…

Костёр ажурный лечит стресс, депрессию, волненье
Наедине с природою божественной… мистичной…
Тропинки – в глубину небес… в импрессию… в прозренье…
Душа полна свободою естественной… первичной…

По пояс тучи, как трава, игривая нередко…
Ручьи сверкают прядками кудряшечек прекрасных…
На скалах – ветра тетива незримая, барсетка…
И звёздочки охапками… ромашечек алмазных…

В тексте растворено два стихотворения:

1.

В горах становится любой мыслителем,
Искателем пророчества, кочевником…
Туда идёшь ты, как домой… к родителям…
И там остаться хочется отшельником…

А сотни певчих голосов негаданно
Творят одну симфонию имперскую…
Благоухание лесов, как ладана,
Воссоздаёт гармонию вселенскую.

Костёр ажурный лечит стресс, депрессию
Наедине с природою божественной…
Тропинки – в глубину небес… в импрессию…
Душа полна свободою естественной…

По пояс тучи, как трава игривая…
Ручьи сверкают прядками кудряшечек…
На скалах – ветра тетива незримая…
И звёздочки охапками… ромашечек…

2.

В горах становится любой
Искателем пророчества…
Туда идёшь ты, как домой…
И там остаться хочется…

А сотни певчих голосов
Творят одну симфонию…
Благоухание лесов
Воссоздаёт гармонию.

Костёр ажурный лечит стресс
Наедине с природою…
Тропинки – в глубину небес…
Душа полна свободою…

По пояс тучи, как трава,
Ручьи сверкают прядками…
На скалах – ветра тетива
И звёздочки охапками…

 

12 ноября 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Штефуца – Перрон

Перрон

3D, с элементами растворения

Ночь на перроне часы переводит привычно назад,
Непроизвольно тоска из груди вытекает наружу…
Листья в ладони уже без сознанья… тихонько лежат…
Трутся невольно все воспоминанья в истлевшую душу…

Вколота в осень последняя прядь из ноябрьских цветов…
Лунная брошка сверкает невольно в созвездии Рака…
Хочется очень надеяться, что… ты не предал любовь…
Счастья немножко лишь нужно, чтоб жить… и принять ложь во благо…

Сон-медитолог лесА погружает в магический транс…
Бродит с гитарой… кочующий ветер в купейном вагоне…
Как же мне дорог, тобой сочинённый кому-то романс,
Снимок твой старый, заставкою ставший давно на смартфоне…

Растворённый стих:

Ночь на перроне
Непроизвольно…
Листья в ладони
Трутся невольно…

Вколота в осень
Лунная брошка…
Хочется очень
Счастья немножко…

Сон-медитолог
Бродит с гитарой…
Как же мне дорог
Снимок твой старый…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – грудень

грудень

 

3D, у техніці розчинення

у всі стежки вростає грудень… ожеледиця…
співа благально хуртовина власну арію…
а після ночі знову будень майже хреститься…
ховати сльози я повинна для гербарію…

зриває зорі передранок постреальністю…
на склі віконця – всесвіт цілий у проекції…
сніжинки схожі на прочанок натуральністю…
струмочок, наче скам’янілий… від ін’єкції?

зима стривожено і різко рве умовності…
гортає віщі сни над гаєм арфа місяця…
немає мрій… порожнє ліжко… геть коштовності!
далеко ти… душа вмирає… небо світиться…

У тексті розчинено вірш:

у всі стежки вростає грудень…
співа благально хуртовина…
а після ночі знову будень…
ховати сльози я повинна…

зриває зорі передранок…
на склі віконця – всесвіт цілий…
сніжинки схожі на прочанок…
струмочок, наче скам’янілий…

зима стривожено і різко
гортає віщі сни над гаєм…
немає мрій… порожнє ліжко…
далеко ти… душа вмирає…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Штефуца – різдвяне

різдвяне

 

3D, у техніці зіставлення

у хмарі не сніг, а бісер… його втричі більше норми…
зима трансформує дійсність та виміри, певно, інші…
оратор, паломник вітер бажає набути форми…
цілує холодну вічність, натхненно складає вірші…

на шибці шедевр Альбані, класичні гравюри Санті…
у тіней етнічні танці… принада у свят магічна…
різдвяні гірлянди в спальні, як стрічка із діамантів,
оздоблюють пазли в рамці астральні зіниці січня…

дорога, як те лекало, веде десь у невідомість…
шершава на дотик нічка, їй личить лише колядка…
думкам небосхилу мало, екстриму шука свідомість…
ридає безмовно свічка, в душі про кохання згадка…

У тексті розчинено два вірші:
1.
у хмарі не сніг, а бісер…
зима трансформує дійсність …
оратор, паломник вітер
цілує холодну вічність …

на шибці шедевр Альбані…
у тіней етнічні танці…
різдвяні гірлянди в спальні
оздоблюють пазли в рамці…

дорога, як те лекало,
шершава на дотик нічка …
думкам небосхилу мало,
ридає безмовно свічка…
2.
у хмарі не сніг, а бісер
та виміри, певно, інші…
оратор, паломник вітер
натхненно складає вірші…

на шибці шедевр Альбані…
принада у свят магічна…
різдвяні гірлянди в спальні –
астральні зіниці січня…

дорога, як те лекало,
їй личить лише колядка…
думкам небосхилу мало …
в душі про кохання згадка…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Пригоди синього слоника

Пригоди синього слоника

Думаєте, діти, слоненята сірі?
Ні, бувають часом інших кольорів…
Тільки не приймають їх до гурту звірі
І не розуміють їхніх почуттів.

У казковім краї неба батьківщина.
Жи́ло там незвичне слоненя – Барон…
Синє… із яскраво-жовтими очима…
На хвості носило ноти та тромбон…

Навіть рідна мати не гуляла з сином,
І цурався батько диво-малюка…
Походжав самотньо, наче сиротина,
Слухаючи мову жорен вітряка.

Милували квіти: запахи, цвітіння…
Хоботом рослини поливав щодня,
Дихати світанку лагідним тремтінням
Дуже полюбляло чесне слоненя.

Та одного разу на маківку маку
Гордо сів метелик, начебто на трон.
– О, давай дружити! Бавитись усяко, –
Радісно, завзято шепотів Барон.

Лускокрилий злегка повернув обличчя:
– Недоречні жарти! Відійди мерщій!
– Будь мені за брата! Тобі цятки личать…
– Про таке безглуздя… думати не смій!

Але бідний слоник зовсім не знітився,
Звик і до наруги, й до лихих новин…
Уперед сміливо тільки подивився.
Вирішив податись в подорож один…

Стежечка за згірком уставала дибки,
Сонце простягало руки-промінці.
Вітер озивався музикою скрипки,
Впершись у травинки, як у олівці.

А ліси високі, як розкішні за́мки,
Кликали до храму грації, краси…
Моху пишні форми, ніби витинанки,
На собі гойдали крапельки роси́.

Враз побачив слоник миле мавпенятко.
Щось воно співало весело собі
І при тім стрибало, наче жабенятко…
– Як тобі не страшно, подруго, вгорі?

– Хе! Мені! Ну й скажеш! Витівка кмітлива! –
Глузувала мавпа…
– Ми не друзі, знай!
Я така прекрасна, мудра… особлива,
Ти же – зовсім синій… Отже, прощавай!

Рушив далі слоник … Серце билось важко,
А душа жадала палко доброти…
Віртуозно… плавно… заміря́ли пташки
На узвишші світу райдуги-мости…

Звідки не візьмися… тигренятко… раптом…
М’ячика кидало десь поміж ліан
І ловило хутко… влаштувавши свято…
Пилу підіймало ці́лий ураган.

– Можна, я побавлю трохи із тобою? –
Слоненя спитало.
– Ні!!! Примаро, згинь! –
Відповів смугастий…
– В тебе з головою
Все гаразд? Не бачиш? Я же Тигра син!

І Барон до річки… рушив сумовито…
Зазирнув у люстро чистої води,
Та про себе думав:
– Скільки пережито…
Я ж нікому зовсім не робив біди!..

Так, не синє хутро мають звірі інші…
Вдачею  незграбний, може… і смішний…
Та хіба від цього мій характер гірший?
Чим усім огидний та іще й чужий?

Заливали сльози віченьки пшеничні…
Глянув перед себе… ось… неподалік
Бо́рсався метелик… Трюки атлетичні?
Він тонув… Кричати, певно,  вже не міг…

Витяг його слоник хоботом на сушу.
Мовила комашка:
– Соромно як! Ох!
Я перед тобою вибачитись мушу…
Що ж, давай дружити, гратися удвох…

Приятеля мати надзвичайно добре!
Тішився відверто врешті-решт Барон.
Та в ту мить… почули… мавпеня хоробре…
Гучно голосило… ніби в мікрофон…

Впало необачно. Скиглило журливо:
– Що мені робити? З рани кров тече.
Хто б погладив ніжно, бережно, дбайливо?
Хто би зміг підставить хворому плече?

Слоненя зірвало пальмовий листочок,
Зав’язало лапку пацієнтці вмить…
І банан подало, й апельсин-клубочок…
Чуйно запитало:
– Чи іще болить?

– Ні, мені вже краще, – мавпа відказала, –
Лиш… тебе, не знаю, як перепросить…
Бо раніше пиха клята не давала
Товаришувати…
– Нас природа вчить

Інших пробачати, не кидати в го́рі
Слабших захищати,  – шепотів герой.
– Нумо всі шукати, де ночують зорі, –
Шимпанзе всміхалось, – Ти вже не ізгой!

Втрьох імпонувало друзям мандрувати.
Рухалися стрімко, жваво… без перерв…
Повз ліванські кедри, баобаба шати,
Стиглі візерунки ка́вових дерев.

Так дійшли до місця, тигреня де гралось…
Зникло? У ліані правий бік застряг.
Вирватися з пастки зовсім не вдавалось
– По-мо-жіть! – стогнало… В голосі був жах…

І хижак, мов котик, той, що провинився,
Виклав: у хмаринку м’ячика кидав,
Біг за ним швиденько, раптом зачепився…
Тож Барон негайно тигра врятував.

Слоник міг собою відтепер пишатись,
Вчотирьох до щастя мчали манівцем…
Кожен побратимом мріяв називатись,
Став бо він яскравим гідності взірцем.

Що ж, нехай і синій, і жовтаві очі,
Вчинками хороше заслужив ім’я…
Більш Барон не плакав гірко серед ночі,
Вся його любила лісова сім’я.

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Листопад

Листопад

 

3D, у техніці зіставлення

Світанок у вазі знов миє руки-перли,
Уявно співа зі степом монах, мандрівник-вітрисько…
На сонці не плями – кров журавлів померлих…
Хмарин, що тримають небо сьогодні колиска низько…
Спинити не може мить листопад холодний,
Хронографа стрілка вістрям осінні рахує зливи…
У мушлі диск-місяць спить на краю безодні,
Накритий кленовим листям туман походжає сивий…
У квітів давно стійкі гормональні зміни,
Симптоми некрозу шкіри у трав, ретро-гра в мовчанку…
Дороги ведуть вогкі в ліс, де скелі-стіни,
До мрій, до молитви, віри душа щиро прагне зранку…

У тексті розчинено два вірші:
1.
Світанок у вазі знов
Уявно співа зі степом,
На сонці не плями – кров
Хмарин, що тримають небо…
Спинити не може мить
Хронографа стрілка вістрям…
У мушлі диск-місяць спить,
Накритий кленовим листям
У квітів давно стійкі
Симптоми некрозу шкіри…
Дороги ведуть вогкі
До мрій, до молитви, віри…
2.
Миє руки-перли
Монах, мандрівник-вітрисько…
Журавлів померлих
Сьогодні колиска низько…
Листопад холодний
Осінні рахує зливи…
На краю безодні
Туман походжає сивий…
Гормональні зміни
У трав, ретро-гра в мовчанку……
В ліс, де скелі-стіни,
Душа щиро прагне зранку…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Хуст

Хуст

 

Наш стяг – колір неба та барви пшениці,
Пісні закарпатські лунають із вуст.
Чотири вкраїнські на мапі столиці:
То – Київ, Львів, Харків та гордий наш Хуст.

Монгольська орда нас тримала в облозі,
Та вільний народ не позбавити крил.
Ми чесно живем. Наша віра – у Бозі.
Господь додає і відваги, і сил.

Ми з цегли чуттів будували країну,
Хрестила любов її кров’ю в серцях.
Дізнався весь світ про Карпатську Вкраїну,
Бо мужність бійців – до звитяжності шлях.

Руїни фортеці – історії свідки,
Минулого тіні на схилі крутім.
Усі тут рідня, наче дерева вітки,
Ми не забуваємо батьківський дім.

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Осінь у кімнаті

Осінь у кімнаті

 

3D, у техніці розчинння

 

За гранню неба прірва… невідомість… СЛЬОЗЯТЬСЯ ВІЧКИ… серце плаче… кров’ю… І ТИСНЕ ОПІВНІЧЧЯ на свідомість… Молюся Богу з вірою… любов’ю… ХОВА У ВАЗІ СИЗА МЛА КОРІННЯ, а місяць гладить променем діброви, одежа до снаги йому осіння, закони Ома та світобудови… ЗАСОХЛІ АЙСТРИ ПАХНУТЬ ПОТОЙБІЧЧЯМ, а кожна книжка – пальцями твоїми… Як подолати вічне протиріччя між пам’яттю та мріями своїми? НА ТІЛІ СВІЧКИ ТІНЕЙ ТРІПОТІННЯ… Нагадує вогонь червону мушлю для передбачень або ворожіння… Вроста самотність міцно в хвору душу…

А ВІТЕР ГРАЄ, НАЧЕ ПАГАНІНІ, на вітах клена… вміло та відверто… і ноти залишає на камінні… І ПРОСИТЬСЯ ДО ХАТИ… дуже вперто… стоїть у две;рях прямо, ЩОБ ВІДЧУТИ ОСТАНКИ ЛИСТЯ ТА ТЕПЛА В КАМІНІ… За мить жаги – дві вічності спокути… у відчаї, у марнім голосінні… в мені чуття незаймане… безкрає… ЦЕ ПРИСТУП АСТМИ? ЧИ КОХАННЯ ПУТИ? Повітря раз-у-раз не вистачає…. Жадаю тільки… просто поруч бути…

Ковтати марно ліки натуральні… Бо пристрасть не лікують ескулапи. ВСІ СХОДЖЕНО ДАВНО СТЕЖКИ; АСТРАЛЬНІ… чуття же не наносяться на мапи… ДЕ Ж ТИ ТЕПЕР?.. пече журба судини, усі думки безрадісні…  ПЕЧАЛЬНІ… Схвильовано ВІДСТУКУЄ ХВИЛИНИ СТАРИЙ ГОДИННИК НА СТІНІ У СПАЛЬНІ…

ДЕКОР КІМНАТИ – літери із віршів, я ВСІ ТВОЇ СВІТЛИНИ… зберігаю… Та з кожним днем мені все гірше… гірше… Живу… чи животію? Лиш конаю… МАЛЮЮ ЗОРІ НА ВІКНІ ОВАЛЬНІ… за принципами Вінсента Ван Гога… НЕСИЛА СПАТИ. Штори вертикальні, як грива у коня-єдинорога.

А БІЛЬ ІЗ СЕРЕДИНИ… невгамовний… Були ж у нас стосунки ідеальні… Ти – мій пророк, апостол, скарб коштовний… Тебе чекаю досі в сповідальні…

У тексті розчинено сонет:

СЛЬОЗЯТЬСЯ ВІЧКИ. Тисне опівніччя.
ХОВА У ВАЗІ СИЗА МЛА коріння.
ЗАСОХЛІ АЙСТРИ пахнуть потойбіччям.
НА ТІЛІ СВІЧКИ тіней тріпотіння…

А вітер грає, наче Паганіні,
І проситься до хати… щоб відчути
ОСТАНКИ ЛИСТЯ ТА ТЕПЛА в каміні….
ЦЕ ПРИСТУП АСТМИ? Чи кохання пути?

Всі сходжено давно стежки; астральні…
Де ж ти тепер?.. Відстукує хвилини
СТАРИЙ ГОДИННИК НА СТІНІ у спальні…

ДЕКОР КІМНАТИ – всі твої світлини…
МАЛЮЮ ЗОРІ НА ВІКНІ овальні…
НЕСИЛА СПАТИ. Біль із середини…

У сонеті розчинено ЯС:

Сльозяться вічки…
Хова у вазі сиза мла
Засохлі айстри.

На тілі свічки
Останки листя та тепла…
Це приступ астми?

Старий годинник на стіні –
Декор кімнати.
Малюю зорі на вікні,
Несила спати.

 

© Copyright Marina Aldon 2012