Відродження музи

Так легко крокує вона
До мене на зустріч єдину.
За мить у кав’ярню ввійшла
Й усмішкою серце розбила.

Чарівна й водночас сумна,
Місцями грайлива й весела.
Зі мною у серці й думках…
Так близько й далеко від мене…

І знову пізно вночі
Я її у кав’ярні чекаю.
І знову крізь вулички ці
Силует її вмить помічаю…

Серце капітана

Всім хто втратив надію присвячую!…

Кому належить серце капітана?
І хто йому приходить уві сні?
Нікому достеменно не відомо.
Це знають тільки сили неземні.

Вона тримає серце капітана,
Вона йому наспівує пісні.
А він, крізь галас, чує це співання
І йде, неначе, кліпер на вогні.

Минає все, та пристрасть ця не в’яне.
Він рік за роком в пошуках її…
Тікає час, та він не поспішає
У океані прагне все знайти…

В спекотні дні, і у холодні ночі
Для нього втіха – напіввіщі сни.,
В яких йому наснилося кохання,
Якого він так прагне віднайти…

Та роки йдуть! Наш капітан старіє
Не за горами і останні дні…
Та він так вперто вірить вищим силам,
Що не лишає пошуки її…

Ось! Час настав – Погано капітану!
Йому ще жити – тільки кілька днів…
Команда човен швидко повертає…
Найближчий порт – ось пристань кліперів…

На третій день – життя його кидає
І капітан, вже майже у кінці.
Останній подих – кліпер потопає!
Останній вигук – “Доле! Де ж є ти??”

І вмить, нізвідки, пісня пролунала
А потім голос ніжно зшопотів:
– Мій капітан! Тебе завжди кохала!
Тому від злив далеко в морі плив!