Поетична «Ноша» Василя Білича
Як відомо, актуальний розвиток творчості є невід’ємним від образу митця і його сутнісних орієнтацій, які домінують у творах. Екзистенції (сенс життя, смерть, табу тощо) презентують творчу особистість в психологічному масштабі, коли результати духовної праці постають як осмислення митцем свого існування, відносин між основними подіями життєвого шляху. Взагалі, індивідуальна сфера в значній мірі визначається власними переживаннями автора, складною інтеграцією свідомих та неусвідомлюваних тенденцій і уявлень про соціальну бажаність-небажаність, і є одним з найважливіших джерел формування творчої мотивації і спрямованості до самовираження за допомогою художнього образу. Саме ці явища простежуються у новій збірці віршів Василя Білича «Ноша», що нещодавно побачила світ в ужгородському видавництві «Карпати».
Автор ніби вихлюпує на «полотно» тексту сюжетні замальовки буття, переломлює через своє життя власний мікрокосмос сьогодення, за допомогою уяви і власних ідеалів відображає події, враження і факти, взяті з дійсності.
Відразу зупинюсь на оцінці оформлення книги (ілюстрації – І.Бугір, А.Венгринович ), оскільки завдяки обкладинці ми приблизно усвідомлюємо, чим є для нас збірка, готуємося до сприйняття певних художніх образів, мови, стилістики. Книгу приємно тримати у руках − візуальні відчуття також відіграють свою роль у підсвідомій налаштованості на сприйняття та формують художню установку.
Я дуже вірю в те, що кожний митець − це своєрідний камертон з чистим звуком, по якому йдуть вібрації «загальнолюдських» ментальних інструментів, через своєрідне «лікування» та візуально-слухову стимуляцію друкованими рядками віршів нашої душі та совісті.
І саме це намагається довести наш земляк у вірші «Із тихих слів»:
Із тихих слів народжуються бурі,
З громади хмар ідуть дощі малі.
Автор через веде читача через простір власної душі: через самоаналіз, самоідентифікацію, самосприйняття… Адже початкова ідея митця, втілена у художньому образі, розгортається у свідомості сторонньої людини. Через свій творчий мікроскоп серця Василь Білич намагається дослідити довколишню дійсність, оточуючих:
Якщо людину хочеш взнати,
Зроби можливість їй реальну
Людьми і грішми керувати.
Вся сутність вилізе сакральна,
Що вміла глибоко ховатись.
(«Якщо людину хочеш взнати»)
Взагалі, проникнення автора в колективне підсвідоме, робота з архетипами − одне з головних завдань сучасного поетичного мистецтва, коли ліричний герой трансформується в образи, відображені у народній творчості, міфології, фантазуванні.
Тінь Евтерпи – музика жива
У струмочках в’ється гомінливих,
А із вуст зриваються слова
І дзвенять поезії мотиви.
(«Відтінки»).
Звичайний краєвид під пером В.Білича постає дивовижно прекрасною картиною, що наповнена казково-чарівними мелодіями. Мелодійність досягається за допомогою відповідної ритміки, повторів, асонансів, алітерацій. У вірші “Грудневий етюд” відчуваємо гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи. Поезія пронизана молодечою жагою життя, щасливими сподіваннями. Чудовий пейзаж змальований дбайливо підібраними одна до одної фарбами. Ліричний герой, захоплений красою рідної землі, щасливий від єднання з цим чудовим гармонійним світом, що сповнений благодатних почуттів.
Музикою ясна днина
Дзвінко ллється у вікно.
Сніг іскриться в полонинах –
Сонцем пране полотно.
Учорашній день похмурий
Ніч сховала у зворах.
Голосисті трубадури
Кукурікають в дворах.
Любов до рідної землі, до Батьківщини виливається у В.П.Білича віршах «Нам Бог державу дав – Вкраїну», «Копашнево», «Моя Олександрія» тощо.
Воістину, мов на долонях гір
В садах село буяє і зроста.
Всім намірам лихим наперекір –
Для праведного торжества життя.
(«Копашнево»)
Особливою у Василя Білича є інтимна лірика. Вірші наповнені жагою, еротизмом, юнацьким шалом, багаті внутрішніми відчуттями. Стрибкоподібна інтонація дуже природна для поетичного мислення автора. Переривчате дихання тут є рисою поетики. Поет наказує сам собі обривати фразу, дрібнити інтонацію, щось опускати в міжрядковий простір. Підтекстова праця асоціацій безперервна, диктується почуттям ліричного героя, і є проявом його душевного багатства. Жінка у майстра пера і ласкава, і печальна, і таємнича, і прекрасна…
Загадкова. Дивна. Незбагненна!
Й лагода, і ніжність, і тепло.
Велич моря, рік могуть недремна
І кермо житейське і весло.
(«Незбагненна»)
Загалом збірка вміщує чотири розділи. Перші два: «По сіль», «По наснагу» в основному складаються з філософських поезій-роздумів, третій – «Вино самотності» – це вірші про кохання і останній – «Рецепт довголіття» – це жартівливі твори, гуморески.
Короткі веселі вірші у стилі Омара Хайяма є справжньою родзинкою видання.
Розбитий вщент сервіз –
Істерика до неба,
Струмки бурхливі сліз –
Бажання без потреби.
(«Каприз»)
В римованих рядках для читача – яскрава палітра почуттів і відверті елементи гумору та іронії.
«Простір у В.Білича реальний, насичений, об’ємний, придатний для життя. Цей простір – ніби світлина чи кінофільм – постійно перебуває перед очима поета. Можливо, тривале перебування поза рідно краєм привело до такої детальної точності у відтворенні картин-пейзажів природи батьківщини», – зазначає у передмові до «Ноші» видавець Сергій Гайдук.
І, наостанок, хочеться побажати В.П.Біличу легкого пера, творчої наснаги та нових поетичних збірок.
Марина Штефуца.
Залишити коментар