Вирок
Горю вогнем. В погоні сили трачу.
Феєрія хмільних весняних днів
То радістю повнить, то безпричинним плачем,
Рве серце із грудей пташиний переспів.
Шаліють цвіркуни в килимовому лузі,
Неспокоєм тремтить в’юнковий Чумацький шлях…
Натягнутій струні подібний, у напрузі,
На зірку найяснішу полюю в небесах.
Вступив у силу вирок – приречений кохати!
Розбуджені чуття палкий вогонь жене.
Їх зірці вогневій під силу вгамувати,
У зустрічний вогонь зануривши мене.
Залишити коментар