Ти не бентеж заквітчані думки,
Солодким трумком душу не займай.
Слова твої звабливі і п’янкі,
Про те, що на землі існує рай.
Не розтопчи на серці перший сніг:
Незайманий, величний, нестійкий.
Збери по часточках щасливий сніх,
Що став зненацька, як полин,гіркий.
Розвіє вітер смуток і роки
Здивовано отямится блакить…
Перегорни останні сторінки,
Бо щиро так мені вже не любить.
Улыбнулась осень
Безутешно, грустно.
Мне бы тоже с птицами
В тёплые края.
А в саду весёлом
Стало вдруг так пусто.
И сидим, скучаем…
Воробей да я.
Залит проспект огнями.
Но город спать не хочет.
В неоновой рекламе
Танцуют блики ночи.
Глядят призывно окна,
Ночь в тёмно-синих красках.
Я буду долго думать,
Что жду тебя напрасно.
С дуновеньем ветра
В дом влетит прохлада.
Давних клятв беспечность
Вспоминать не надо.
Тёплый дождь июльский
Хлопает в ладоши.
Ты его запомни
Чистым и хорошим.
А букет ромашек
На столе в гостиной
Станет тайной нашей
Светлой и невинной.
Разговор наполним
Нужными словами,
И прочнее чувства
Будут между нами.
(з елементами розчинення)
Світ увечері, мов розмита пляма. Зникає раптом контур тіла клена, немов святе обличчя Авраама під порохом віків… Лиш стовбур-вена на місячній поверхні карб шукає. Гілляки, ніби щупальці ворсисті (довкілля же у Всесвіті безкає), дорога… Шлях Чумацький… весь у листі… Мозаїка галактик зовсім поруч… А може зі світил портрет Ван Гога уже хтось виклав. Чи ось там, ліворуч…пейзаж Гогена… Мрія босонога… з дитинства родом… не дає спокою… роси б ковтнути з рук Самого Бога…
Відкрита брама в ніч та в потойбіччя. Зника тривога. Відчуття виразні. Природи знаю добре всі наріччя, тому так милі хащі непролазні. У келії печерній фрески дивні. І вальс Шопена ехом лине всюди. Виконує струмок медитативні мелодії… та їх не чують люди…
Гірська волога в сутінках найкраща! Гортають свій Псалтир посеред лісу ченці-вітри…. при тому спокій лащать… крізь мох, як крізь надірвану крізь завісу… Молитва щира. Тане свічкамовчки. Багаття зомліває загадково… В повітрі сон… Він є отим місточком, що дух єднає з Вічністю… частково. Сльоза лягає на мелісу. Щастя! Як гармонійно все в природі! Диво! Тінь голуба вдягаю на зап’ястя… браслетом буде… Гарно і звабливо!
Не тисне очі пітьми чорна стрічка, хоч може тільки ранок її зняти струною сонця. Звичка споконвічна… Орнамент ароматів хвої й м’яти нанизано на звивини, на скельця свідомості… На жаль, не передати нащадкам запах… що в масштабі серця – оздобасправжня, мов ікони шати. І насолода – жити… в кожній миті!Грааль зірковий хочеться дістати, вустами відтворити соковиті плоди кохання… та свої Карпати… Торкнутись неба жадібко руками… А там політ… свобода… невагомість… нікого не обмежено роками… а кредо існування – невгамовність…
У тексті розчинено вірш:
Розмита пляма. Контур тіла клена…
На місячній поверхні карб. Дорога?
Потрет Ван Гога? Чи пейзаж Гогена?
Відкрита брама в ніч. Зника тривога
У келії печерній. Вальс Шопена
Виконує струмок… гірська волога.
Гортають свій Псалтир посеред лісу
Ченці-вітри. Молитва. Тане свічка
Багаття. Сон лягає на мелісу,
Як тінь. Не тисне очі чорна стрічка.
Орнамент ароматів хвої й м’яти
В масштабі серця – справжня насолода!
Грааль зірковий хочеться дістати,
Торкнутись неба! Там політ… свобода…
А у вірші розчинено японський сонет:
Розмита пляма.
На місячній поверхні
Потрет Ван Гога.
Відкрита брама.
У келії печерній
Гірська волога.
Псалтир посеред лісу,
Молитва. Свічка.
Лягає на мелісу
Тінь. Чорна стрічка.
3D, у техніці розчинення, 2 в 1 Вдалині мережкою туман, Ро’си, мов причастя для природи… Поруч, любий, будь, мов талісман, Не підпустим смуток, перешкоди. Коли ти зі мною, всюди рай, Кровотоком – радість у судинах… Пий мене, я – твій духмяний чай! Тінь, відлуння… ще й ребра частина. Це життя належить тільки нам… Повен Всесвіт щастя, насолоди… Самотужки зводим долі храм… Руку дай… ми в небі пішоходи… 2. Сонця ніжні пальці крізь ефір Гладять квіт черешні, дня намисто. Птах співає вранці мантру гір, Ніби нетутешній…. голосисто. Квапиться струмочок у похід, Випростати тіло хоче, думку… Вітер зве в таночок цілий світ, Жде хмаринка біла поцілунку. Пахне ліс весною, медом – гай, Роси, мов причастя для природи… Коли ти зі мною, всюди рай, Повен Всесвіт щастя, насолоди. 3. Сонця ніжні пальці Гладять квіт черешні. Птах співає вранці, Ніби нетутешній. Квапиться струмочок Випростати тіло. Вітер зве в таночок, Жде хмаринка біла. Пахне ліс весною, Роси, мов причастя. Коли ти зі мною – Повен Всесвіт щастя.
На хвилях простору і часу
Ведуть війну Життя і Смерть.
За ким Вікторія – не ясно,
Бо не вщухає грізний герць.
Добра і Зла, Пітьми і Світла
Два полюси, як табори.
Між ними відстань непомітна
І майже поруч прапори.
На розсуд і веління серця
Дано робити вибір нам:
І місце вибрати в цім серці,
Й котрим служити прапорам.
В душе обиды не коплю,
Камней за пазухой не грею,
Я – ненавидящих люблю
И всех отрекшихся – жалею.
Я поднимаю борозду
Былых событий острым плугом:
Там счастье видел, знал нужду,
Любимым был и рпедан другом.
Рука тверда, борозды ровны,
Ложится их за рядом ряд,
Струне натянутой подобны,
Ещё чуть-чуть и зазвенят.
То звонким смехом и весельем,
Дождя осеннего слезой,
То горькой пахмелья,
Иль заунывной серой мглой.
За тенью призрачною вдруг
Мелькнут мгновений светлых тени:
Вчерашний недруг – нынче друг,
В предателей – дрожат колени…
Камней за пазухой не грею,
Обиды нет в душе моей.
Мне нынче недруги милее,
И жаль отрекшихся друзей.
Души людской прекрасны устремленья,
Когда она любовию полна.
В ней и порыв, и жажда к сотворенью,
И свет такой! Пусть прячется луна.
Когда в тебе звучит не просто слово, –
Восторг прольётся чистою слезой!
И во Вселенной вспыхнет вдруг сверхновой
Ярчайший свет, зовущийся звездой.
В тебе рождаются и запахи, и звуки,
И ощущение тепла растёт в груди,
И льётся нежность музыкой чрез руки…
Всё это – свет божественной Любви.
Любовь и свет – дар Божий человеку,
Они свободны, не подвластны никому.
И Богу верность сохранив вовеки,
Лишь человеку служат одному.
Мы так любили в тишине
Мечтать о будущем с тобою –
Доверчиво шептала мне,
Что будешь верною женою.
Часы короткие в разлуке
Переносили мы с трудом,
Я помню радостные руки,
Глаза, горящие огнём.
И мне казался раем мир,
Где ангелами были.
Одну тебя боготворил.
Но рухнул рай, мечты уплыли.
.
Хустське літературно-мистецьке об’єднання "Верховинська плеяда"
© 2024 Хустське ЛМО "Верховинська плеяда" · RSS записів · RSS коментарів