В який би не ходила край далекий,
Та найкоротший шлях – назад, додому,
Де обіймуть мене живі смереки,
Де викупаюсь в небі голубому.
Тут босоніж я по траві ходила,
Заснуть до ранку не давали роси.
Моя тут пісня здобувала крила,
Аби злетіти в світанкову просинь.
І в темну ніч, коли бува нелегко,
Палатиме нам верховинська ватра.
Хай буду я від рідних гір далеко,
Та серцем я завжди в своїх Карпатах.
Гіркотою пахне осінь –
Чи то від болю, чи з жалю,
Що вже на скронях біла просінь,
А я ще все тебе люблю.
Мить весняна вже далеко
Через осінні йду стежки.
“Злети у небо, мов лелека!”-
Запрошують мене пташки.
Хрумтливе листя … Ліс руденький
Жбурляє жмені кольорів,
Здалека чути дзвін тихенький.
Він затишок в душі створив.
Росянисті трави,
Обрій соковитий
Вітерця заграви
Сонцем оповиті.
Вигрівки ложбинні
З присмаком ліщини
Дивляться невинно
Поглядом дитини.
Навкруги лиш гори,
З хатками в долині
І в небесне море
Серце моє лине
Я подих природи відчуваю,
Бо нею дишу і живу.
І кожен раз я помічаю
Її незрівняну красу.
Це та краса, як оживають
Дерева всі, степи, поля.
Здалеку птахи прилітають
І чути пісню солов’я.
Коли сіяє ясне сонце,
У тепле літо вабить всіх
У кожне загляда віконце,
Бо чути там дитячий сміх.
Де лине в горах пісня верховинська,
Течуть потоки і біжать струмки,
Живе там тепла ласка материнська,
Бо там родилися мої батьки.
Горяча кров тече в моїх жилах,
А серце кличе знов у ті краї.
І я лечу на вітрах дужих крилах,
Душа співа, як пташка на весні.
У квітці радість принесуть лелеки,
Веселки роси п’ють у цім краю,
І до землі вклоняються смереки,
О, краю мій! Як я тебе люблю.
Я хочу випити всі чари
Такі п’янкі, такі хмільні…
Щоб полетіти аж під хмари,
Щоб бути цвітом на весні.
Я хочу випити всі чари,
Які і душу загоять.
Заграє серце, як цимбали,
Слова у пісні задзвенять.
Я хочу випити всі чари,
Як краплі чистої води!
Щоб українці щастя мали
Сьгодні, завтра, назавжди.
Я хочу випити всі чари!
Я вип’ю з чаші аж до дна,
Щоб зникли всі страшні примари,
Щоб Україна розцвіла!
3D, у техніці розчинення, 2 в 1
У пісні пташки вітру крик і сум,
Душіуламок, вкраплений у небо.
Стебло ромашки літа живить струм,
Гойдає ранок сьомий вимір степу.
Дрижить на віях червня аромат,
Росинок гомін в виструнчених травах.
Фарбую в мріях сонця циферблат,
Дня кожен промінь, мов гаряча кава.
Гортає річка обрію псалтир…
Губами спеку хочеться читати…
Дороги стрічка – в світ орієнтир…
Веде далеко… вздовж осик чубатих.
1.
У пісні пташки
Душі уламок,
Стебло ромашки
Гойдає ранок.
Дрижить на віях
Росинок гомін.
Фарбую в мріях
Дня кожен промінь.
Гортає річка
Губами спеку.
Дороги стрічка
Веде далеко…
2.
Вітру крик і сум
Вкраплений у небо.
Літа живить струм
Сьомий вимір степу.
Червня аромат
В виструнчених травах.
Сонця циферблат,
Мов гаряча кава.
Обрію псалтир
Хочеться читати…
В світ орієнтир
Вздовж осик чубатих.
Попробую себе у пісні
(Ноти ж не нові)
І сумують думи пізні,
Всівшись на межі.
Прилітають, відлітають,
Тануть в туманах,
А я нові зустрічаю
І гублю у снах.
Пісню видумати маю
На свої слова,
Вже руками відчуваю,
Як росте трава.
Буйна, чиста, зеленава,
Нотами – листки.
То ж весна, її обнова,
Вплетена в рядки.
Що це за черешні, що горять і гаснуть?
Що це за берізка криком на груні?
І чия це яблунька опустилась рясно
Полонинським сонцем на плече мені?
Чи мені це втканий рушничок дороги?
І для кого придане ясінь назбирав?
І чому, он, вітер взяв на крутогори
На плаю смерічку поміж днів-отав.
Гей,зелене літо! Де ти загубилось?
Де моя зелено-синя корогва,
Прліском тоненьким знов весна приснилась,
А десь літо бабине, а за ним зима…
Запоздала весна, запоздала.
И метелям давно вышел срок.
И апрель, словно путник усталый,
В роще ищет себе уголок.
Я по зелени леса тоскую,
По такой, что не видно границ.
Сердце ждет – неба высь голубую,
Растревожат признания птиц.
.
Хустське літературно-мистецьке об’єднання "Верховинська плеяда"
© 2024 Хустське ЛМО "Верховинська плеяда" · RSS записів · RSS коментарів