(оповідання)
Бій стихав. Зранена земля поступово відходила від страшного напруження.
Бійці стрілкового батальону капітана Безінчука були змучені до краю. Ця проклята ділянка, це зоране на зяб велика поле, де вони займали оборону, спочатку всім сподобалалася. Навряд, чи німці нанесуть головний удар на такому не вигідному для них рубежі. А якщо і полізуть, то в цій багнюці їм буде несолодко. Та солдати помилялися.
(Оповідання)
У неділю Іван Васильович Левко з дружиною Оленою на вулицю не виходили. Сиділи вдома. Виглядали листоношу. День роком здавася, бо чекали з нетерпінням вістачки від сина. Хвилини відчувались надто повільно, наче стрілки годинника переміщальсь в зворотній бік. Прояснилось обличчя в Івана Васильовича тоді, коли побачив у дверцятах воріт листоношу.
-Скажіть, чи листа нам несете?- кинув назустріч дівчині.
-Несу. Але за листа треба танцювати, – жартувала та.
(оповідання)
Від якогось часу завелось таке,що майже кожна п’ятниця для баби Сікані приносилаякусь несподіванку – звичайно, немилу. Син, невістка, внук –уже наперед боялися п’ятниці через бабину біду.
Цієї п’ятниці – сьогодні – баба встала, протерла водою очі, і стала молитися. “Найперше вгодити Богу, а потім якусь бабрачку собі шукати в хаті” – працювала думка одночасно з тонкими, дугою складеними губами,які скакали, автоматично шепчучи молитву. При молитві працювали і маленькі рухливі очі: бігали по хаті. Збігавши всю хату, баба стрілила ними в стелю.
.
Хустське літературно-мистецьке об’єднання "Верховинська плеяда"
© 2024 Хустське ЛМО "Верховинська плеяда" · RSS записів · RSS коментарів