Михайло Стан – Колишній

sms-ljubimojdevushke

КОЛИШНІЙ (КОли лиШНІЙ)

А ти тепер всі ночі
Моли Всевишнього,
Щоб глянути у очі
Свого колишнього.

Ти потім зрозумієш,
Що він був не лишній,
Та вернути не зумієш,
Бо для тебе він колишній…

Ти ночами сидиш в онлайні…
Одна у своїй спальні…
Кожну наступну хвилинку
Обновляєш його сторінку.

Навколо самотність дише,
А він тобі усе не пише.
І ти сама не смієш писати –
Боїшся, не знаєш що сказати.

Так просидиш всю ніч…
Твоя гордість погана річ,
Просто будь ти простіша,
Може ще вернеться Міша…

Ти плачеш ночами у подушку –
Він був ближчий за подружку.
Ховаєш сльози від своєї мами,
Усім кажеш що нічого між вами.

Та знай, дитинко, серце не забуло,
Як тобі колись з ним добре було.
Він був кращий, ніж інші…
Та пізно уже – не вернути Міші!

Ти знаєш номер його дому,
Ти маєш номер телефону,
Та не робиш першого кроку,
Хоч минуло уже біля року.

Ти рада би його побачити,
Ти готова все йому пробачити…
За одне його слово “привіт”
Ти віддала би ввесь світ!

Тільки щоб він твоїм був,
Щоби образи всі забув.
Тобі не вистачає його почуття,
Без нього пусте твоє життя…

Послухай ти мене тепер сюди,
Ти без нього в’янеш, як квітка без води.
Він був для тебе справжнім ідеалом!
Зробила так даремно ти з Михайлом…

Дивишся його фото в телефоні,
“А” подарунок стискаєш у долоні,
Згадуєш його щиру усмішку,
Та, на жаль, уже не вернеш Мішку…

 

© Copyright Михайло Стан 2014

м. Київ, 03 січня 2014 р.

Марина Штефуца – Прогноз погоди. Зима

Прогноз погоди. Зима.

5D у техніці розчинення

1.
ЗИМИ НЕПОКІЙ. САМОТИ́НА. ЛИХОМАНКА… ВІЧНІ СТРЕСИ…
Гортаю пам’ять, наче книжку з ілюстраціями долі…
Із віршів ставлю на свідомість зігріваючі компреси…
Але вони не гоять рани від любові…. крила кволі…

СКРИЖАЛЬ ДУШІ, ЯК ОКО ПТАХА… ЧИ СИРЕНИ ІНДИКАТОР…
Тебе інтуїтивно відчуваю будь-де на планеті
(Хай буде це Північний полюс, Південь, Захід, хай екватор),
Знаходить серце слід твій швидше, аніж Google у Інтернеті…

ПСАЛМИ́ СПІВАЄ ХУРТОВИНА, ЯК ПРОЧАНКА, ПІСЛЯ МЕСИ…
Вона… немовби Магдалина, що покаятися хоче…
Немає в неї ні родини, ні постійної адреси,
Лиш тільки простір, напрям руху… і благословення Отче…

СКРИПАЛЬ-ВІТРИСЬКО ГРАЄ БАХА… З АВАНСЦЕНИ. ВІН АМАТОР,
Та недалеко вже йому до рівня майстра-віртуоза…
А у перервах виголошує промови, як оратор…
Бо до снаги юрба, публічність і лірична етно-проза…

МОРОЗ МАЛЮЄ ПЛЯМИ, КВІТИ ТА ПОРІЧКИ ПІВОВАЛЬНІ
На склі віконному своєю бородою… рефлекторно…
Масштабні візерунки романтичні, майже ритуальні,
Неначе витвори ПікАссо… Виглядають неповторно!

КРИШТАЛЬ РІКИ ВРОСТАЄ В ГРУДИ. ТРОХИ Б СВІТЛА, ХОЧ ВІД ЗІРКИ…
Твердінь небесна попеліє, в лоні ночі мла суцільна…
Ламає сум годинниковий механізм, секундні стрілки…
І час повзе, як гусінь… по суглобам світовим повільно…

ПРОГНОЗ – МОЛИТВИ ШЕПОТІТИ БІЛЯ СВІЧКИ У ВІТАЛЬНІ,
Стискаючи вервИцю раз-у-раз тремтячою рукою…
Пускає біль хай метастази у проекції астральні,
Від пристрасті втрачаю розум… хоч невінчані з тобою…

ПЕЧАЛЬ КОВТАЮЧИ ТА ГРУДЕНЬ, ЯК ПОВІТРЯ… КИСЛЕ, ЗГІРКЛЕ…
Пишу послання у нікуди, та чи є у мене вибір…
Перешкоджають щастю сльози… і галактик двох одвірки…
Для тебе виплекати хочу інший місяць, інший вимір…

СНІГ – КРОВ ЗИМИ МОЛОЧНА, ЧИСТА, АНЕМІЧНА, БЕЗУМОВНО…
Структурою нагадує фрагменти ДНК рослини,
Хоча річних не має кілець, та усе оце умовно…
Важлива здатність еластична, клейковина й пружність глини…

НА ЖАЛЬ, НАДМІР СЛИЗЬКА ДОРОГА У БЕЗВІР’Ї ФАТАЛІСТАМ…
Та всі надії покладаю на твої принади, звісно…
Ми порізно… кохаємо… між нами скеля кам’яниста…
Але пов’язує незримим павутинням ніжна пісня…

ЛІС, МОВ СВЯТКОВИЙ… ВІД НАМИСТА… ЩО Й ЛОГІЧНО, Й ПОСЛІДОВНО…
Сни усвідомлені неквапно проглядає під гіпнозом,
Йому відомо, що тобою хвора я невиліковно…
А кілометри поміж нами… наскрізь… вражені тромбозом…

ҐРААЛЬ ПРИРОДИ… ХРАМ ДЛЯ БОГА… НА УЗГІР’Ї ПОЗА МІСТОМ…
Там знов доводиться мовчати… наодинці із собою…
Життя без тебе… порожнеча… з нульовим сюжетом, змістом…
Ти –  Всесвіт мій… світобудова… вкупі радість із журбою…

Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

2.

ЗИМИ НЕПОКІЙ. САМОТИ́НА. ЛИХОМАНКА… Вічні стреси…
СКРИЖАЛЬ ДУШІ, ЯК ОКО ПТАХА… ЧИ СИРЕНИ індикатор…
ПСАЛМИ́ СПІВАЄ ХУРТОВИНА, ЯК ПРОЧАНКА, після меси…
СКРИПАЛЬ-ВІТРИСЬКО ГРАЄ БАХА… З АВАНСЦЕНИ. Він аматор…

МОРОЗ МАЛЮЄ ПЛЯМИ, КВІТИ ТА ПОРІЧКИ півовальні…
КРИШТАЛЬ РІКИ ВРОСТАЄ В ГРУДИ. ТРОХИ Б СВІТЛА, хоч від зірки…
ПРОГНОЗ – МОЛИТВИ ШЕПОТІТИ БІЛЯ СВІЧКИ у вітальні…
ПЕЧАЛЬ КОВТАЮЧИ ТА ГРУДЕНЬ, ЯК ПОВІТРЯ… кисле, згіркле…

СНІГ – КРОВ ЗИМИ МОЛОЧНА, ЧИСТА, АНЕМІЧНА… безумовно…
НА ЖАЛЬ, НАДМІР СЛИЗЬКА ДОРОГА У БЕЗВІР’Ї фаталістам…
ЛІС, МОВ СВЯТКОВИЙ… ВІД НАМИСТА… ЩО Й ЛОГІЧНО, й послідовно…
ҐРААЛЬ ПРИРОДИ… ХРАМ ДЛЯ БОГА… НА УЗГІР’Ї поза містом…

А в тексті розчинено вірш:

3.
ЗИМИ НЕПОКІЙ. САМОТИ́НА. Лихоманка …
СКРИЖАЛЬ ДУШІ, ЯК ОКО ПТАХА… чи сирени…
ПСАЛМИ́ СПІВАЄ ХУРТОВИНА, як прочанка…
СКРИПАЛЬ-ВІТРИСЬКО ГРАЄ БАХА… з авансцени…

МОРОЗ МАЛЮЄ ПЛЯМИ, КВІТИ та порічки,
КРИШТАЛЬ РІКИ ВРОСТАЄ В ГРУДИ. Трохи б світла…
ПРОГНОЗ – МОЛИТВИ ШЕПОТІТИ біля свічки…
ПЕЧАЛЬ КОВТАЮЧИ ТА ГРУДЕНЬ, як повітря…

СНІГ – КРОВ ЗИМИ МОЛОЧНА, чиста, анемічна…
НА ЖАЛЬ, НАДМІР СЛИЗЬКА ДОРОГА у безвір’ї…
ЛІС, МОВ СВЯТКОВИЙ… ВІД НАМИСТА… що й логічно…
ҐРААЛЬ ПРИРОДИ… ХРАМ ДЛЯ БОГА… на узгір’ї…

І ще одну поезію:

4.

ЗИМИ непокій. СамотИна.
СКРИЖАЛЬ душі, як око птаха…
ПСАЛМИ́ співає хуртовина,
СКРИПАЛЬ-вітрисько грає Баха.

МОРОЗ малює плями, квіти,
КРИШТАЛЬ ріки вростає в груди…
ПРОГНОЗ – молитви шепотіти,
ПЕЧАЛЬ ковтаючи та грудень…

Сніг – кров зими молочна, чиста…
На жаль, слизька надмір дорога…
Ліс, мов святковий… від намиста…
Ґрааль природи… храм для Бога…

Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

5.
Зими
Скрижаль…
Псалми́…
Скрипаль…
Мороз –
Кришталь.
Прогноз –
Печаль.
Сніг – кров,
На жаль.
Ліс, мов
Ґрааль.

3 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Марина Штефуца – Перрон

Перрон

3D, с элементами растворения

Ночь на перроне часы переводит привычно назад,
Непроизвольно тоска из груди вытекает наружу…
Листья в ладони уже без сознанья… тихонько лежат…
Трутся невольно все воспоминанья в истлевшую душу…

Вколота в осень последняя прядь из ноябрьских цветов…
Лунная брошка сверкает невольно в созвездии Рака…
Хочется очень надеяться, что… ты не предал любовь…
Счастья немножко лишь нужно, чтоб жить… и принять ложь во благо…

Сон-медитолог лесА погружает в магический транс…
Бродит с гитарой… кочующий ветер в купейном вагоне…
Как же мне дорог, тобой сочинённый кому-то романс,
Снимок твой старый, заставкою ставший давно на смартфоне…

Растворённый стих:

Ночь на перроне
Непроизвольно…
Листья в ладони
Трутся невольно…

Вколота в осень
Лунная брошка…
Хочется очень
Счастья немножко…

Сон-медитолог
Бродит с гитарой…
Как же мне дорог
Снимок твой старый…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Іван Качковський – Відродження музи

Відродження музи

Так легко крокує вона
До мене на зустріч єдину.
За мить у кав’ярню ввійшла
Й усмішкою серце розбила.

Чарівна й водночас сумна,
Місцями грайлива й весела.
Зі мною у серці й думках…
Так близько й далеко від мене…

І знову пізно вночі
Я її у кав’ярні чекаю.
І знову крізь вулички ці
Силует її вмить помічаю…

 

Іван Качковський – Серце капітана

Серце капітана

Всім хто втратив надію присвячую!…

 

Кому належить серце капітана?
І хто йому приходить уві сні?
Нікому достеменно не відомо.
Це знають тільки сили неземні.

Вона тримає серце капітана,
Вона йому наспівує пісні.
А він, крізь галас, чує це співання
І йде, неначе, кліпер на вогні.

Минає все, та пристрасть ця не в’яне.
Він рік за роком в пошуках її…
Тікає час, та він не поспішає
У океані прагне все знайти…

В спекотні дні, і у холодні ночі
Для нього втіха – напіввіщі сни.,
В яких йому наснилося кохання,
Якого він так прагне віднайти…

Та роки йдуть! Наш капітан старіє
Не за горами і останні дні…
Та він так вперто вірить вищим силам,
Що не лишає пошуки її…

Ось! Час настав – Погано капітану!
Йому ще жити – тільки кілька днів…
Команда човен швидко повертає…
Найближчий порт – ось пристань кліперів…

На третій день – життя його кидає
І капітан, вже майже у кінці.
Останній подих – кліпер потопає!
Останній вигук – “Доле! Де ж є ти??”

І вмить, нізвідки, пісня пролунала
А потім голос ніжно зшопотів:
– Мій капітан! Тебе завжди кохала!
Тому від злив далеко в морі плив!

Марина Штефуца – грудень

грудень

 

3D, у техніці розчинення

у всі стежки вростає грудень… ожеледиця…
співа благально хуртовина власну арію…
а після ночі знову будень майже хреститься…
ховати сльози я повинна для гербарію…

зриває зорі передранок постреальністю…
на склі віконця – всесвіт цілий у проекції…
сніжинки схожі на прочанок натуральністю…
струмочок, наче скам’янілий… від ін’єкції?

зима стривожено і різко рве умовності…
гортає віщі сни над гаєм арфа місяця…
немає мрій… порожнє ліжко… геть коштовності!
далеко ти… душа вмирає… небо світиться…

У тексті розчинено вірш:

у всі стежки вростає грудень…
співа благально хуртовина…
а після ночі знову будень…
ховати сльози я повинна…

зриває зорі передранок…
на склі віконця – всесвіт цілий…
сніжинки схожі на прочанок…
струмочок, наче скам’янілий…

зима стривожено і різко
гортає віщі сни над гаєм…
немає мрій… порожнє ліжко…
далеко ти… душа вмирає…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Штефуца – Осінь у кімнаті

Осінь у кімнаті

 

3D, у техніці розчинння

 

За гранню неба прірва… невідомість… СЛЬОЗЯТЬСЯ ВІЧКИ… серце плаче… кров’ю… І ТИСНЕ ОПІВНІЧЧЯ на свідомість… Молюся Богу з вірою… любов’ю… ХОВА У ВАЗІ СИЗА МЛА КОРІННЯ, а місяць гладить променем діброви, одежа до снаги йому осіння, закони Ома та світобудови… ЗАСОХЛІ АЙСТРИ ПАХНУТЬ ПОТОЙБІЧЧЯМ, а кожна книжка – пальцями твоїми… Як подолати вічне протиріччя між пам’яттю та мріями своїми? НА ТІЛІ СВІЧКИ ТІНЕЙ ТРІПОТІННЯ… Нагадує вогонь червону мушлю для передбачень або ворожіння… Вроста самотність міцно в хвору душу…

А ВІТЕР ГРАЄ, НАЧЕ ПАГАНІНІ, на вітах клена… вміло та відверто… і ноти залишає на камінні… І ПРОСИТЬСЯ ДО ХАТИ… дуже вперто… стоїть у две;рях прямо, ЩОБ ВІДЧУТИ ОСТАНКИ ЛИСТЯ ТА ТЕПЛА В КАМІНІ… За мить жаги – дві вічності спокути… у відчаї, у марнім голосінні… в мені чуття незаймане… безкрає… ЦЕ ПРИСТУП АСТМИ? ЧИ КОХАННЯ ПУТИ? Повітря раз-у-раз не вистачає…. Жадаю тільки… просто поруч бути…

Ковтати марно ліки натуральні… Бо пристрасть не лікують ескулапи. ВСІ СХОДЖЕНО ДАВНО СТЕЖКИ; АСТРАЛЬНІ… чуття же не наносяться на мапи… ДЕ Ж ТИ ТЕПЕР?.. пече журба судини, усі думки безрадісні…  ПЕЧАЛЬНІ… Схвильовано ВІДСТУКУЄ ХВИЛИНИ СТАРИЙ ГОДИННИК НА СТІНІ У СПАЛЬНІ…

ДЕКОР КІМНАТИ – літери із віршів, я ВСІ ТВОЇ СВІТЛИНИ… зберігаю… Та з кожним днем мені все гірше… гірше… Живу… чи животію? Лиш конаю… МАЛЮЮ ЗОРІ НА ВІКНІ ОВАЛЬНІ… за принципами Вінсента Ван Гога… НЕСИЛА СПАТИ. Штори вертикальні, як грива у коня-єдинорога.

А БІЛЬ ІЗ СЕРЕДИНИ… невгамовний… Були ж у нас стосунки ідеальні… Ти – мій пророк, апостол, скарб коштовний… Тебе чекаю досі в сповідальні…

У тексті розчинено сонет:

СЛЬОЗЯТЬСЯ ВІЧКИ. Тисне опівніччя.
ХОВА У ВАЗІ СИЗА МЛА коріння.
ЗАСОХЛІ АЙСТРИ пахнуть потойбіччям.
НА ТІЛІ СВІЧКИ тіней тріпотіння…

А вітер грає, наче Паганіні,
І проситься до хати… щоб відчути
ОСТАНКИ ЛИСТЯ ТА ТЕПЛА в каміні….
ЦЕ ПРИСТУП АСТМИ? Чи кохання пути?

Всі сходжено давно стежки; астральні…
Де ж ти тепер?.. Відстукує хвилини
СТАРИЙ ГОДИННИК НА СТІНІ у спальні…

ДЕКОР КІМНАТИ – всі твої світлини…
МАЛЮЮ ЗОРІ НА ВІКНІ овальні…
НЕСИЛА СПАТИ. Біль із середини…

У сонеті розчинено ЯС:

Сльозяться вічки…
Хова у вазі сиза мла
Засохлі айстри.

На тілі свічки
Останки листя та тепла…
Це приступ астми?

Старий годинник на стіні –
Декор кімнати.
Малюю зорі на вікні,
Несила спати.

 

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Штефуца – Осінь у місті

Осінь у місті

3D, у техніці розчинення

 

Гортає листя різко жовтень, як часопис,
Похмурий ранок пильно дивиться у вічність…
Молитва чиста – це пісень моїх живопис…
Душі уламок розбиває навпіл дійсність…

Птахи принишкли, відчувають прохолоду…
Синдром застуди, певно, в сонячного диска…
Дощі-опришки видозмінюють природу,
Гуляють всюди, не потрібна їм прописка…

А ріки шумно гомонять поміж собою…
Ждуть сон тривалий всохлі трави на газоні…
У місті сумно… гірко плачу за тобою…
Юрба… вокзали… і самотність на пероні…

Гортає листя жовтень… Сизі хмари низько…
У скверах осінь тче з туману скатертину,
Разок намиста із квіток зрива вітрисько…
Знайти б наосліп… до країни мрій стежину…

Розчинений вірш:

Гортає листя
Похмурий ранок…
Молитва чиста –
Душі уламок…

Птахи принишкли…
Синдром застуди?
Дощі-опришки
Гуляють всюди.

А ріки шумно
Ждуть сон тривалий…
У місті сумно…
Юрба… вокзали…

Гортає листя
У скверах осінь…
Разок намиста
Знайти б наосліп…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Молитва за коханого (Молитва за любимого)

Молитва за коханого

 

Небо зіжмакане. Ту́га – підшкірно…
Му́ка затьмарює місяця край…
Господи, про́шу… благаю покірно:
Радості щирої лю́бому дай,

Випрями сірі спіралі-стежини
Та, наче сни, розчини міражі,
Щастя введи у венозні судини…
Миром наповни криницю душі

Не відверни… світле вічне величчя,
У коловерті журби не покинь…
Сльози зітри рукавом із обличчя,
Кислі, як вишні, гіркі, як полин…

Безвісти зорі зникають… одначе…
Боже, за іспити вдячна Тобі…
Ти облаштуй долю милому краще…
Я же не про́шу нічого собі…

 

Молитва за любимого

Скомкано небо. В нём – фресок тревога.
Капает дождик на лунный янтарь.
Господи милый, прошу я немного:
Счастья, удачи любимому дай…

Мира, добра на душевном причале
Ты ниспошли ему птицей, молю.
И охраняй от беды и печали.
Пусть его любят. И я ведь люблю.

Радостью чистой глаза пусть искрятся,
С ним пребывай… И спаси, обогрей…
Пусть все мечты его в жизнь воплотятся,
Нет никого мне на свете родней…

Плачет душа постмолитвенной песней,
Он – самый лучший! Храни Ты его…
И от врагов огради и болезней…
Я ж для себя не прошу ничего…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Штефуца – Вірю

Вірю

 

Вірю у цноту кохання земного,
Вірю, тривога розріджує кров.
Хвора душа байдужіє до всього,
Є у ній ти і всесвітня любов.

Вірю, веселка – це посмішка неба,
Вірю, що сонце – це Божий вогонь.
Знаю, мені доторкнутися треба
Ніжно вустами до рідних долонь.

Вірю, що мла з потойбіччя корінням.
Вірю, веде до світанку струмок.
Чую, диктуєш усі сновидіння
Тихо на вухо, неначе пророк.

Вірю, зірки глянцювати нелегко,
Вірю, що їм не страшний буревій.
Важко, коли ти від мене далеко,
Біль пагінці ампутує із мрій.

Вірю, що серце від суму не в ритмі,
Вірю, без тебе зупинено час.
Ти, наче хресне знамення в молитві,
Нині, навіки-віків, повсякчас.

 

© Copyright Marina Aldon 2012