Іван Вурста – Розлюби мене відразу

Розлюби мене відразу

 

Розлюби мене відразу

Й полюби навік.

Не сміявся я ні разу

Як “люблю” прорік.

 

Але нам іти по стежці

Разом – навіки.

Оті слова в щасливій книжці,

Як оці рядки.

 

Люба! Загуби кохання,

Щоб шукав його!

Там у небі зірка рання

Погляду твого!

 

 

 

Іван Вурста – Ноктюрн весні

       Ноктюрн весні

 

Попробую себе у пісні

(Ноти ж не нові)

І сумують думи пізні,

Всівшись на межі.

Прилітають, відлітають,

Тануть в туманах,

А я нові зустрічаю

І гублю у снах.

Пісню видумати маю

На свої слова,

Вже руками відчуваю,

Як росте трава.

Буйна, чиста, зеленава,

Нотами – листки.

То ж весна, її обнова,

Вплетена в рядки.

 

 

Іван Вурста – Питання

Питання

 

Що це за черешні, що горять і гаснуть?

Що це за берізка криком на груні?

І чия це яблунька опустилась рясно

Полонинським сонцем на плече мені?

 

Чи мені це втканий рушничок дороги?

І для кого придане ясінь назбирав?

І чому, он, вітер взяв на крутогори

На плаю смерічку поміж днів-отав.

 

Гей,зелене літо! Де ти загубилось?

Де моя зелено-синя корогва,

Прліском тоненьким знов весна приснилась,

А десь літо бабине, а за ним зима…

 

 

Іван Вурста – Ти повір

         Ти повір

Я півнеба на руках тримаю

І півнеба синьогірих зір.

Ти повір, що я тебе чекаю,

Серцю молодому ти повір.

Приспів:

 

Де сміються синім світлом зорі,

Де біжать смерічки навмання,

Де весняться кучеряві гори,

Ти чекай, гуцулочко моя.

 

Плаєм потолочені косиці,

В мріях потолочена весна,

Ти прийди, як пісня до криниці!

Ти впади, як ранішня роса.

Приспів.

 

На груні, заплетеному в ранок,

Буки в танці небо обняли…

Я тебе, заквітчану в світанок,

Понесу в Карпати чарівні.

Приспів.

 

 

 

Іван Вурста – Доброродиця богородиця

      Доброродиця богородиця

 

Доброродиця богородиця,

Бо врятувала від гріха цей світ.

Ще підлота потроху родиться,

І не тане зневіри рід.

 

Благородиця – кожна жінка.

Кожна мати в своїх синах.

І на в’яне сльоза-хвилинка

Повертається в добрих снах.

 

Кожна мати, як кожна доля,

Що веде її по шляхах.

Мати-мати – струнка тополя

Вже у відпущеній їй гріхах.