Марина Штефуца – З поезією в серці

З поезією в серці

Писати вірші – значить жити з лірикою в серці, бачити світ через призму власної душі, пропускати почуття крізь риму.
Юрій Кривляк намагається донести до читача багатогранність власного мікрокосмосу.
У своїй першій поетичній збірці  «Ракош поток», яка нещодавно побачила світ, автор показує любов до рідного краю, близьких людей, української землі.
Твори нашого земляка багаті національним колоритом, просочені щирими теплими почуттями до закарпатської землі. Юрій осмислює історичну долю свого народу, трагічні шляхи його буття:
Красне поле
Кров’ю накрило,
Юні серця
Тут загубило.
Красне поле»)
Творчiсть Ю.Кривляка тiсно пов’язана з життям народу, вiдображає бажання i прагнення, вiдкривали рiдному землякам кращі сторони нашого буття, спонукає їх побачити красу гір, потічків, полів і квітучих ланів. Автор віддає своє серце i всi свої симпатiї тим, хто «в потi чола» добуває хлiб не тiльки для себе, але й для iнших, тих, що самi не працюють. Разом iз вiрою в людину в душi Юрія живе вiра у світле майбутнє нашої землі: « і промінь сонця зустрічаю».
Окремим розділом Юрій Кривляк подає інтимну лірику. Його почуття чисті, незаплямовані, майже дитячі:
Зачароване кохання –
Це велика сила, – вважає автор.
Багато вiршiв поета, пронизаних виразним лiричним струменем, написані майже народним стилем. Навіть діалектичні слова не псують їхнього змісту за звучання.
Загублені в хмаринках сльози,
Повернусь я до тебе…
Не пройде і якась мить…
І ось стою я на порозі
Осінньої пори.
Розлука»)
Глибока душевна драма лiричного героя цiєï поезiï спричинена бездушнiстю
його коханоï. Чи може бути гармонiя у стосунках людей з рiзними системами
життєвих цiнностей? Дiвчинi з ïï легковажнiстю, байдужiстю, духовною порожнечею нiколи не зрозумiти моральних принципів юнака, не осягнути його благородноï, красивоï, вразливоï душi, яка глибоко страждає вiд  цiєï дисгармонiï. Та автор здатний пiднестися над власним болем, осягнути плиннiсть життя з його  турботами, стражданнями i увiчнити прекрасну мить любовi, яка, можливо, i становить сенс людського буття.
У своїх віршах Юрій Кривляк піднімає і теми старості, взаємин батьків і дітей, ставлення до релігії, Бога, війни. Самі назви говорять нам багато: Мамо, тату», «Шахтар», «Війна», «Господа молю», «Робота в лісі» тощо.
Цікавими є й вірші для дітей «Кролик «, «Віночок», «Перший дзвоник», «Місяць», «Півень», «Миколай».
Загалом, збірка цікава і розрахована на широке коло читачів. А сам автор у сукупності різноманітних тем, оригінальних образів та форм віршування постає цілком конкретною, чітко окресленою постаттю, особистістю сильною, палкою, палкої, справедливою у житті… Бо ж вірші Юрія кривляка — то своєрідне ворожіння над душею, сенс якого — в очищенні від суєтного, минущого, в омолодженні, у поверненні до того стану любові, людяності, космічної доброти, котрий і є найбільшим людським скарбом.

Марина Штефуца,
голова Хустського міськрайонного літературно-мистецького об’єднання «Чиста криниця»

Василь Габорець – Могила січовика

Могила січовика

 

За селом, у полі, біля річки
посадив хтось дві стрункі смерічки,
А між ними хрест поклав високий,
Що стояв край шляху одиноко.
Під хрестом виднілась чорна брила
І барвінком вквітчана могила.
Повідали, бо в броні за волю
Січовик поліг там серед поля.
В матері він був одна-єдина
Дорога кровиночка-дитина.
Прийде мати, з горенька поплаче,
Тільки чорний ворон десь закряче,
Та ще тишком-нишком, серед ночі,
Лились рясно слізоньки дівочі.
А як вранці сонечко засвітить,
Запашніють на могилі квіти
Та про мужню душу молодечу
Щовесни там солов’ї щебечуть.

 

© khustlit 2013

Вікторія Ігнатко – Вікторія Ігнатко

Не забувайте маминих пісень

Одна миттєвість – наше є життя,
Як спалах зірки: є і вже немає.
Нічому вже не буде вороття,
Як зупинити час, ніхто не знає.
Та можем берегти щасливі миті,
Кохати ніжно і радіти небу,
Щоб так кохать уміли наші діти,
І щастя більшого, здається. вже не треба.
Хай радість всім приносить кожен день
І ангели на варті щастя будуть,
Не забувайте маминих пісень,
Тоді і діти ваших не забудуть.

 

© khustlit 2013

Ірина Гончарова – Весняна рапсодія

Весняна рапсодія

Якось ранком на зорі
сонечко грайливо встало,
розчесало промінці –
На роботу поспішало.

Піднімали голівоньки
Проліски біленькі:
-Добрий день, весно-красна,
Завітай до нас, будь ласка.

А весна, мов дівчина,
Розкішна й запашна
Одягнула сарафанчик
Із конвалій і бузку.

Пішла гуляти полем,
Лісами і струмочками,
Розквітло все навколо
Ромашками й дзвіночками.

Сонце посилає
Золоте проміннячко,
Ніби казка наяву,
З’явилось тепле літечко.

Проводжали весну красно,
Запросили на танець,
Червоні маки, блакитні волошки
Медозілля і чебрець.

 

© khustlit 2013