Помста
Вони не знали, що знайомство
Скінчиться їхнє так фатально,
Що доля їм готує помсту,
Яку здійснить вона негайно.
Ця зустріч була зі звичайних
У барі чи кафе, симпатія взаємна,
Що у кохання переросла у них,
Яке вони плекали так даремно.
І ось вже до весілля місяць може,
Весільна сукня біля неї на сидінні,
Яка ж вона щаслива, бачиш Боже,
Немов та вишня, що живе в цвітінні.
І мчать вони додому швидко-швидко,
Лише туман їм заважає сірий,
Що застеля дорогу і аж гидко,
Бо дощ рясний не зна своєї міри.
Він на секунду повернувсь до неї,
Щоб посмішку подарувать чарівну
І раптом віз із кіньми миті цеї
Їм перервав життя дорогу рівну.
Відкривши очі, він побачив маму,
Яка благала: ”Ти борися, сину,
Але, на жаль, твоя кохана …
Та я без тебе теж загину!”
Повіки стислись, мокрі і болючі,
В уяві її посмішка остання,
Вина за її смерть у серці мучить
І жить нема ніякого бажання …
Залишити коментар