Василь Білич – Вирок

Вирок

 

Горю вогнем. В погоні сили трачу.

Феєрія хмільних весняних днів

То радістю повнить, то безпричинним плачем,

Рве серце із грудей пташиний переспів.

 

Шаліють цвіркуни в килимовому лузі,

Неспокоєм тремтить в’юнковий Чумацький шлях…

Натягнутій струні подібний, у напрузі,

На зірку найяснішу полюю в небесах.

 

Вступив у силу вирок – приречений кохати!

Розбуджені чуття палкий вогонь жене.

Їх зірці вогневій під силу вгамувати,

У зустрічний вогонь зануривши мене.

Залишити коментар