В твої роковини
Пам’яті батька
Пройшли роки і вже не мало,
Це двадцять літ і стільки ж зим,
Зла смерть прийшла, тебе нестало,
А ти таким був молодим.
І лились сльзи, плач і стогін…
І крик душі, як грім лунав.
Поміж людьми проходив гомін
Що дітей малих лишав.
Земля накрила твоє тіло,
Дні пролітали, дні і шли,
А серце матері боліло,
Сини й доньки твої росли.
Так, доля зла не жартувала
Я їй ніколи не прощу
За те, що батька я не знала,
Що сиротою я росту.
Та що ж дитина розуміє!?
Хто їй зуміє пояснить,
Що смерть нікого не жаліє,
І свічка вічно не горить.
Залишити коментар