Анна Брень – Прости, Україно

Прости, Україно

 

Україно моя, безталанна моя Україно,

Скілько болю й жалю ми приносим до тебе щодня.

Із жорстокості – храм, а з любові зростались руїни,

Що нещасно по них блукає брехня.

Так коріння твоє байдуже висушують люди,

І гілки обривають з твоїх плодотворних дерев.

Ми сьогодні живемо, а завтра? А завтра – що буде!

Завтра з когось безжалісно знову добробут здерем.

Порубаєм на шмаття твої, Україно, подоли

І лахміттям покриємо рани – і ніби нема.

І тепло митвоє знове безцінно відкинемо долі,

І жалітимемо знов, бо колись же настане зима.

Україно моя, безталанна, та вічная мати,

Я вклонитися хочу й вуста цілувати твої,

Ти прости за немислимі, болем огорнуті втрати,

Що корінням важким полягли на священній землі.

За неславу прости, що не вмієм тебе цінувати,

Що на можем збагнути, як у тебе на серці болить,

І прости нам за те, що не вмієш доречно сміятись,

За любов нам прости, що не вмієм гідно любить.

 

 

Залишити коментар